Собака Баскервілів. Долина страху. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шия, і болото наповнилося страшним зойком. Я похолов від жаху, але у мого супутника були, мабуть, міцніші нерви.

      – Згинуло! – сказав він. – Засмоктало. Другий за два дні, тільки у мене на очах. А скільки їх ще зникло! Вони як занадилися туди в посуху, так і ходять до самої осені. І часто гинуть. Так, Ґрімпенська багнюка – страшне місце.

      – Але ви все ж ходите туди?

      – Атож, там є дві-три стежини, якими спритний чоловік може пройти. Я відшукав їх.

      – Але навіщо вам ходити в таке небезпечне місце?

      – Он бачите ті пагорби вдалині? Це справжні острівці серед непрохідної багнюки, яка тихцем оточила їх зусібіч. Якщо на них вилізти, то побачите, які там рідкісні рослини, які метелики!

      – Що ж, колись спробую.

      Степлтон із подивом вилупився на мене.

      – Бійтеся Бога, викиньте цю думку з голови! – сказав він. – Ваша смерть буде на моїй совісті. Назад вам не повернутися, повірте. Я сам тільки тому і наважуюся туди ходити, що у мене є складна система позначок.

      – Стійте! – гукнув я. – Що це?

      Неголосне, протяжне та невимовно тужливе виття пролунало над болотами. Повітря наповнилося ним, але звідки чулося, визначити було неможливо. Розпочавшись із невиразного стогону, цей звук поступово перейшов у глухе ревіння, що знову знітилося до щемливого стогону. Степлтон якось дивно глянув на мене.

      – Таємничі місця ці болота, – сказав він.

      – Що це таке?

      – Фермери торочать, що так виє собака Баскервілів, коли шукає свою жертву. Мені й раніше доводилося його чути, але сьогодні щось уже надто голосно.

      Похоловши від страху, я оглянув широку рівнину, що підіймається до горизонту, вкриту зеленими заростями осоки. Ні шереху, навіть найменших ознак життя на ній – лише дві ворони голосно каркали, сидячи на кам’яному стовпі позад нас.

      – Ви ж освічена людина, вас такою нісенітницею не здурити, – сказав я. – Як пояснюєте це виття?

      – Багнюка іноді видає дуже дивні звуки. Чи то мул осідає, чи вода підіймається на поверхню, чи ще щось, хто знає?

      – Ні, ні! Це був голос живої істоти.

      – Може, й так. Вам ніколи не доводилося чути, як лементує бугай?

      – Ні, не доводилося.

      – В Англії цей птах трапляється тепер дуже рідко, по суті він практично вимер, але на таких болотах усе можливо. Я б анітрохи не здивувався, якщо б виявилося, що до нас долинув голос однієї з останніх представниць цього виду.

      – В житті не чув більш дивних і страшних звуків!

      – Що й казати, місця таємничі. Погляньте на той пагорб. Що це таке, як гадаєте?

      Крутий схил був вкритий гейби кільцями із сірого каменю. Я нарахував їх близько двадцяти.

      – Що це? Кошари?

      – Ні, це житла наших поважних пращурів. Доісторична людина густо заселяла торф’яні болота, і позаяк після неї тут ніхто не жив, то весь цей домашній затишок залишився цілим СКАЧАТЬ