Собака Баскервілів. Долина страху. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

      – Ні, я не сумую, – швидко відповіла вона.

      – Ми зайняті науковою роботою, у нас велика бібліотека та дуже цікаві сусіди. Доктор Мортімер – дуже начитаний чоловік у своїй царині. Нещасний сер Чарльз також був чудовим співрозмовником. Ми з ним були дуже близькі, й я навіть не можу вам передати, наскільки нам прикра ця втрата. А що ви скажете, якщо я навідаю сьогодні сера Генрі? Це йому не завадить?

      – Упевнений, що він буде дуже радий познайомитися з вами.

      – Тоді будьте ласкаві попередити його. Може, нам вдасться допомогти йому на той час, поки він ще не освоївся на новому місці… А тепер, докторе Ватсон, давайте підіймімося нагору, я покажу вам свою колекцію лускокрилих. Спробую припустити, що повнішої колекції ви не знайдете в цій частині Англії. А коли ми закінчимо, на той час і сніданок підоспіє.

      Але я поспішав до свого підопічного, сера Генрі. Сум боліт, загибель нещасного поні, загадкове виття, що якось в’язалося з похмурою легендою, яка існувала в родині Баскервілів, – все це налаштувало мене на невеселий лад. А до цього більш-менш невиразного враження додалися ще й абсолютно недвозначні слова панни Степлтон, які були сказані з такою силою переконання, що мені не доводилося сумніватися в серйозності та глибині причин, що їх викликали. Я відмовився від наполегливих запрошень до сніданку та подався додому тією ж самою стежкою.

      Але, крім цього моріжка, тут був, вочевидь, й інший, коротший шлях, бо не встиг я вийти на дорогу, як побачив перед собою панну Степлтон. Рум’янець, що пашів у неї на щоках, надавав їй ще більшої краси. Жінка сиділа на придорожньому камені, важко дихаючи та притискаючи руку до грудей.