Собака Баскервілів. Долина страху. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ над головою. Стукіт коліс знову потонув у шереху листя. Баскервіль сіпнувся, задивляючись у довгу темну прогалину алеї, наприкінці якої виднілися примарні обриси будинку.

      – Це сталося тут? – тихо спитав він.

      – Ні, ні, в тисовій алеї, вона з іншого боку.

      Молодий спадкоємець кинув навколо себе похмурий погляд.

      – Мене анітрохи не дивує, що, живучи тут, дядько весь час чекав якоїсь біди, – сказав він. – Тут кого завгодно дрижаки вхоплять. Чекайте, не мине й півроку, як я проведу сюди електрику, і ви не впізнаєте ці місця! Біля входу світитимуться ліхтарі Едісона та Свана[9] по тисячі свічок кожен.

      За алеєю відкривався широкий газон, й обігнувши його, ми під’їхали до будинку. У сутінках я міг розгледіти лише масивний фасад і терасу. Все було суцільно повите плющем, що залишав відкритими тільки віконні амбразури й овали гербів. Дві старовинні зубчасті вежі з бійницями здіймалися над цією частиною будівлі. Праворуч і ліворуч до них долучалися два крила з чорного граніту, пізнішої прибудови. Крізь вікна з безліччю плетінь на газон лилося неяскраве світло, над крутим гострим дахом із високими трубами здіймався стовп темного диму.

      – Ласкаво просимо, сер Генрі! Ласкаво просимо в Баскервіль-хол!

      Високий чоловік виступив із тіні, що падала від тераси, і відчинив дверцята шарабана. В освітлених дверях холу з’явився силует жінки. Вона також підійшла до нас і допомогла чоловікові зняти наші валізи.

      – Сер Генрі, ви не будете заперечувати, якщо я поїду одразу ж додому? – попросив доктор Мортімер. – Мене чекає дружина.

      – Сидіть, пообідайте з нами!

      – Ні, чесно, не можу. Справ, імовірно, також багато накопичилося. Я б із задоволенням сам показав вам будинок, але Беррімор зробить це краще за мене – він чудовий гід. Усього доброго! І пам’ятайте: коли б я вам не знадобився, вдень чи вночі, не соромтеся посилати за мною.

      Стукіт коліс поступово завмер у глибині алеї, а важкі двері зачинилися за нами.

      Хол, в якому ми опинилися, був дуже гарний – просторий, високий, із масивними кроквами з потемнілого від часу дуба. У старовинному каміні з чавунною решіткою для дров потріскували і шипіли поліна. Змерзнувши після довгої їзди, ми з сером Генрі простягнули руки до вогню. Потім стали розглядати дубову обшивку холу, високе вузьке вікно з кольоровими шибами, оленячі голови та герби на стінах, що нечітко виднілися в тьмяному світлі лампи.

      – Я саме так і уявляв собі все це, – сказав господар, – адже мої предки жили в цій оселі впродовж п’яти століть! Як згадаєш про це, мимоволі налаштуєшся на урочистий лад.

      Його смагляве обличчя пашіло дитячим захопленням. Він стояв у колі світла, що падало від люстри, а довгі тіні лягали по стінах і чорним саваном збиралися над ним.

      Беррімор розніс наші валізи по кімнатах і, повернувшись, шанобливо схилився перед нами, як і пасувало добре СКАЧАТЬ