Етюд у багряних тонах. Знак чотирьох. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зупинявся; одного разу я помітив на його обличчі усмішку та почув задоволене хмикання. На мокрій глинястій землі було багато слідів, але ж її вже добряче потоптали правоохоронці, й я дивувався, що ще сподівається знайти там Голмс. Однак я встиг переконатися в його надзвичайній проникливості й не сумнівався, що він може побачити багато такого, що недоступне мені.

      У дверях будинку нас зустрів високий, білолиций чоловік із волоссям кольору соломи й нотатником у руці. Він кинувся до нас і чуттєво потиснув руку моєму супутнику.

      – Як добре, що ви приїхали!.. – зрадів він. – Ніхто нічого не чіпав, я все залишив, як було.

      – Крім цього, – відповів Голмс, вказуючи на доріжку. – Зграя буйволів і то не залишила б після себе таке місиво. Але, певна річ, ви обстежили доріжку, перш ніж дали її так потоптати?

      – У мене було багато справ у будинку, – ухильно відповів детектив. – Мій колега, містер Лестрейд, також тут. Я сподівався, що він простежить за цим.

      Голмс зиркнув на мене та саркастично звів брови.

      – Ну, після таких майстрів своєї справи, як ви й Лестрейд, мені, мабуть, тут нічого робити, – зронив він.

      Ґреґсон самовдоволено потер руки.

      – Та вже, здається, зробили все, що можна. Втім, справа дивна, а я знаю, що ви такі любите.

      – Ви сюди під’їхали в кебі?

      – Ні, дібрався пішки, сер.

      – А Лестрейд?

      – Також, сер.

      – Ну, тоді ходімо, подивимося кімнату, – зовсім уже непослідовно резюмував Голмс й увійшов у будинок. Ґреґсон, здивовано звівши брови, поспішив за ним.

      Невеликий коридор із запилюженою дощаною підлогою вів до кухні й інших приміщень. Праворуч і ліворуч знаходилося двоє дверей. Одні, мабуть, вже кілька місяців не відчиняли; другі вели до їдальні, де й скоїли загадкове вбивство. Голмс увійшов до неї, я пішов за ним із тим гнітючим відчуттям, яке вселяє в нас присутність смерті.

      Велика квадратна кімната здавалася ще більшою від того, що в ній не було ніяких меблів. Яскраві шпалери, позбавлені смаку, були вкриті плямами цвілі, а де-не-де відстали та звисали лахміттям, оголюючи жовтий тиньк. Прямо навпроти дверей стояв показний камін із полицею, обробленою під білий мармур; на її краю було приліплено недогарок червоної воскової свічки. У нечіткому, тьмяному світлі, що пробивалося крізь брудні шибки єдиного вікна, усе навколо здавалося тьмяно-сірим, чому значною мірою сприяв товстий шар пилу на підлозі.

      Усі ці подробиці я помітив уже пізніше. У перші ж хвилини я дивився лише на самотню страшну фігуру, розпростерту на голій підлозі, на порожні, незрячі очі, вирячені на стелю. Це був чоловік років сорока трьох-чотирьох, середнього зросту, широкоплечий, із жорстким, кучерявим чорним волоссям і коротенькою борідкою, що стирчала догори. На ньому було пальто та жилет зі щільної матерії, світлі штани й біла сорочка. Поруч лежав циліндр, начищений до блиску. Руки вбитого були розкинуті, СКАЧАТЬ