Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

      – Наш теж, – відповів Волтер. Креветка теж так могла. І він не хотів, аби котів Лоубріджа оцінювали вище, аніж Інглсайдських котів.

      – Я клянуся, наш кіт ще краще вмоститися може, – насміхався Енді.

      – А дзуськи, – заперечив Волтер.

      – Постривайте, давайте без ваших котів, – сказала пані Паркер, яка хотіла провести спокійний вечір за написанням дослідження для Інституту про «Дітей, яких не зрозуміли». – Біжіть надвір, грайтеся. Скоро треба буде йти спати.

      Спати! Волтер раптом зрозумів, що йому доведеться залишитися тут на ніч… багато ночей… два тижні ночей. Стало страшно. Він вийшов у фруктовий садок з міцно стиснутими кулаками й побачив, як на траві люто зчепилися, б’ються, дряпаються й кричать Білл та Енді.

      – Ти дав мені червиве яблуко, Білл Паркер, – завивав Енді. – Я тобі покажу, як давати мені червиві яблука! Я тобі всі вуха повідкушую!

      У Паркерів такі бійки траплялися щодня. Пані Паркер вважала, що бійки хлопцям не зашкодять. Вона казала, що під час бійок вони бісяться, а опісля знову стають найкращими приятелями. Але Волтер, який ніколи раніше не бачив бійок, був просто нажаханий.

      Фред їх тільки розпалював, Опал і Кора сміялися, але в очах Еліс стояли сльози. Волтер не міг такого стерпіти. Він протиснувся між двома противниками, які на мить роз’єдналися, аби перевести подих перед наступною атакою.

      – Перестаньте битися, – сказав Волтер. – Ви лякаєте Еліс.

      Білл й Енді на мить здивовано витріщилися на нього, поки ситуація, коли малюк втручається у бійку, не здалася їм смішною. Вони обидва вибухнули сміхом, і Білл поплескав його по плечу.

      – Мужній вчинок, діти, – мовив він. – Колись з нього будуть люди. Ось тобі за це яблуко… ще й без черв’яків.

      Еліс втерла слізки з м’яких рожевих щічок і з захопленням подивилася на Волтера, що Фреду зовсім не сподобалося. Звичайно, Еліс – лише дитина, але не дитяча це справа так захоплено дивитися на інших хлопців, коли поруч він, Фред Джонсон з Монреаля. Треба було з цим щось робити. Ще до того в будинку Фред чув, як тітка Джен говорила телефоном з дядьком Діком.

      – Твоя мама серйозно хвора, – сказав він Волтеру.

      – Вона… не хвора, – закричав Волтер.

      – Хвора. Я чув, як тітка Джен казала дядькові Діку, – Фред чув, як його тітка сказала: «Енн Блайт захворіла», а як весело було додати до цього «серйозно». – Вона, певне, помре, коли ти доберешся додому.

      Волтер озирнувся, його очі були сповнені болю. Знову Еліс стала біля нього… і знову решта дітей зібралася біля Фреда. Вони відчували щось чуже в цьому темноволосому й милому дитинчаті… вони відчували потребу його дражнити.

      – Якщо вона хвора, – сказав Волтер, – тато її вилікує.

      Не просто вилікує, а мусить вилікувати!

      – Боюся, це неможливо, – сказав Фред, його обличчя видовжилося, СКАЧАТЬ