Енн з Острова. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

      – Вдома! – застогнала Енн. – Ти маєш на увазі в якомусь жахливому пансіоні, у ще жахливіший спальні, з видом на брудний задній двір.

      – Це не жахливий пансіон, Енн, дівчинко. Ось наш кеб. Стрибай всередину – візник візьме твої речі. О, так, пансіон – це насправді дуже гарне місце, ти й саме побачиш завтра вранці, коли добрий сон змінить твій настрій. Це великий, старомодний, сірий кам’яний будинок на вулиці Сент-Джон, до Редмонда можна пішки зайти. Колись це була резиденція важливих людей, але вулиця Сент-Джон вийшла з моди, і будинки на ній можуть хіба згадувати про кращі дні. Вони такі великі, що люди мусять брати пансіонерів, щоб їх якось заповнити. Принаймні наші домовласниці хочуть справити на нас враження. Вони чудові, Енн – наші домовласниці, я маю на увазі.

      – Скільки їх?

      – Двоє. Пані Ганна Гарві й пані Ада Гарві. Вони народилися двійнею близько п’ятдесяти років тому.

      – Бачу, двійнят мені не уникнути, – усміхнулася Енн. – Куди б я не подалася, всюди на них натикаюся.

      – О, вони більше не двійнята, люба. Після тридцяти вони більше не були двійнятами. Пані Ганна постаріла, не дуже гарно, а пані Аді залишилося тридцять, ще менш гарно. Не знаю, чи вміє пані Ганна сміятися; я її поки усміхненою не бачила, зате пані Ада усміхається постійно, і це ще гірше. Однак вони дуже люб’язні, добрі душі, і кожного року беруть собі двох пансіонерів, бо заощадлива душа пані Ганни не може пережити, щоб «кімната пустувала» – не те щоби нам це було потрібно, як повторила мені пані Ада від суботи вже сім разів. Щодо наших спалень, мушу визнати, що це дешеві мебльовані кімнати, і моя справді виходить на задній двір. Твоя спереду й виходить на Старий цвинтар Сент-Джон, який від нас просто через дорогу.

      – Звучить жахливо, здригнулася Енн. – Напевно, я б надала перевагу виду на задній двір.

      – Ой, не надала б. Зачекай і сама побачиш. Старий цвинтар Сент-Джон – премиле місце. Він був цвинтарем так довго, що перестав ним бути й став одним з визначних місць Кінґспорта. Я його вчора весь обійшла. Там є велика кам’яна стіна й ряд велетенських дерев, дерева довкола й дерева по всьому цвинтарі, і чудернацькі старі надгробки, з чудернацькими надписами на них. Ти ще ходитимеш туди вчитися, от побачиш, Енн. Звісно, там уже нікого не ховають. Але декілька років тому на ньому поставили пам’ятник солдатам Нової Шотландії, які загинули в Кримській війні, – дуже гарний. Він зразу навпроти вхідних воріт, і він дає «розгулятися уяві», як ти колись казала. Ось твоя валіза, нарешті, – і хлопці йдуть сказати на добраніч. Я мушу тиснути руку Чарлі Слоану, Енн? Його руки завжди такі холодні й слизькі, як риба. Ми мусимо сказати їм, щоб часом заходили. Пані Ганна серйозно сказала мені, що до нас «можуть приходити в гості молоді джентльмени» два вечори на тиждень, якщо не засиджуватимуться допізна; а пані Ада попросила мене, усміхаючись, щоб вони не сідали на її чудові диванні подушки. Я пообіцяла їй, що подбаю про це; але Господь його знає, де ще вони можуть сісти – хіба на підлозі, СКАЧАТЬ