Енн з Острова. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

      – Тепер у цьому лісі справді живуть привиди – наших старих спогадів, – сказала Енн, нагнувшись, щоб нарвати папороті, вибіленої морозом. – Таке відчуття, ніби ті дівчатка, якими ми з Діаною були, все ще тут бавляться, сидять біля Джерела Дріади в сутінках, на побаченні з духами. Знаєш, я не можу підійматися цією стежкою в сутінках без відчуттястраху й тремтіння. Був один особливо страшний привид, якого ми вигадали – привид вбитої дитини, який підкрадався ззаду й клав свої холодні пальці на твої. Зізнаюся, до сьогоднішнього дня я не можу не уявляти його тихенькі кроки за собою, коли приходжу сюди за ночі. Я не боюся Білої Пані чи безголового чоловіка, чи скелетів, але краще б я ніколи не уявляла того привиду дитини. А як Марілла та пані Баррі через нього лютували, – договорила Енн, засміявшись від спогадів.

      Ліси попереду болота розкидалися пурпуровими краєвидами, переплетеними павутиною. За похмурою плантацією вузлуватих ялиць і за сонячною, обрамленою кленами долиною вони знайшли те «щось», яке Гілберт шукав.

      – А, ось вона, – сказав він задоволено.

      – Яблунька – аж тут! – радісно вигукнула Енн.

      – Так, справжня яблунька, яка родить яблука, тут, посеред сосен і беріз, за милю від фруктового саду. Я якось був тут минулої весни й знайшов її, всю в білому цвіті. Тоді я вирішив прийти сюди знову восени й подивитися, чи родить вона яблука. Як бачиш, вона аж гнеться. Виглядають добре – червонясті. Дикі яблука зазвичай зелені й зовсім не апетитні на вигляд.

      – Напевно, вона виросла тут багато років тому з зернятка, яке тут випадково впало, – сказала Енн замріяно. – І як вона тут виросла й втрималася сама поміж чужинцями? Яка відважна й рішуча!

      – Ось повалене дерево, обросле мохом. Сідай, Енн – буде як лісовий трон. Я залізу й нарву яблук. Вони всі ростуть на верхніх гілках – дерево тяглося до сонця.

      Яблука виявилися смачними. Під червонястою шкіркою була біла-біла м’якота, з ледь помітною червоною сіточкою; і, крім власне свого яблучного смаку, вони мали своєрідний дикий, приємний аромат, якого не мало жодне яблуко, вирощене в саду.

      – Саме фатальне яблуко в Едемському саду не могло мати більш унікального смаку, – прокоментувала Енн. – Але нам пора додому. Дивися, ще три хвилини тому було сонце, а тепер світить місяць. Шкода, що пропустили момент переходу. Але, мабуть, такий момент неможливо вловити.

      – Давай підемо назад довкола болота, і далі підемо додому Стежкою Закоханих. Ти все ще така ж роздратована, як тоді, коли прийшла з дому, Енн?

      – Не я. Ті яблука як манна небесна для голодної душі. Тепер мені здається, що мені сподобається в Редмонді, і я проведу там чотири чудові роки.

      – А що через чотири роки?

      – О, а за ними – ще один поворот на шляху, – не замислюючись відповіла Енн. – І гадки не маю, що може бути за ним – і не хочу мати. Краще не знати.

      Стежка Закоханих тієї ночі була чарівним місцем, тихим і оповитим СКАЧАТЬ