Глибше, ніж секс. Мария Волкова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зі своїми батьками, – знервовано відповіла дівчина. – Ось так, знаходиш друзів, звикаєш, а потім вони звалюють подалі від тебе й ти лишаєшся сама в цьому болоті. Залишилися тільки знайомі, на яких ризиковано покладатися, ну й одногрупники.

      – Чому ти не вступила в інше місто? – намагаючись виявити розуміння, запитала я.

      – Тому що мої «вельмишановні» предки сказали, що не платитимуть за те, щоб я бухала в іншому місті, і я залишилася тут, розуміючи, що перспектив у мене все одно немає. Лише за друзів сумно. Ну, тобто за себе, що залишилася без них.

      – Ну, ти завжди можеш поїхати до них, та й вони, гадаю, приїжджатимуть додому, – не знаю, який із мене психолог. – Ти надто все драматизуєш, – заспокоїла я.

      – У них нові міста, нове життя – без мене, – дівчина опустила очі в чашку кави й зробила ковток, а я вирішла не продовжувати цю тему, змінивши її на більш позитивну.

      – До речі, якщо в тебе немає планів на цей вечір, мій знайомий виступатиме в одному клубі з гуртом, сьогодні, і ми запрошені, – пожвавішала я, думаючи, що це покращить її гнітючий настрій.

      – Це той твій кавалер з універу?

      – Ем…Так, але він не мій кавалер, – відсахнулася я.

      – Ну так, нехай буде, – бовкнула дівчина, а я не бачила сенсу сперечатись і щось доводити, тому просто змовчала.

      – Я так розумію – це знак згоди?

      – Та окей, якщо там буде бухло і народ, я за будь-який рух.

      Дівчина допила каву, помила в умивальнику руки, промокнула їх вафельним рушником, що самотньо висів на спинці крісла і пішла до кімнати.

      – Тоді сьогодні о 20:00 зустрінемося тут і підемо, – крикнула я їй у слід.

      – Окей, – долинуло з коридору.

      Я була рада, що вона погодилася, хоча з самого початку ні на мить у цьому не сумнівалася. Я боялася сама йти в невідому компанію, до одногрупників Дениса чи просто лівих людей, де лише я – незнайомка. Це лякало мене, але зона комфорту іноді лякала ще більше. І хто допоможе мені в цьому краще, ніж ця шибайголова? Я була настільки вдячна, що вона прибрала за собою на моєму ліжку, що була готова хоч би й щодня кудись її запрошувати.

      Я прогуляла універ, Віолетта кудись пішла і в мене залишалося ще декілька годин до концерту, тому біс із ним, приберу цей довбаний під’їзд, а то ця ненормальна ще змусить свого собаку насрати мені під дверма (якщо він, звісно, у неї є), а мені й свого лайна вистачало.

      14

      Я збиралася на концерт і ненавиділа кожну річ у своїй шафі. Ох, ця вічна проблема жінок! З шаленою злістю я випотрошила з неї все начиння, лягла на цю нескінченну купу одягу і почала ридати. «Та щоб він увесь нахуй згорів!» Час підтискав, і вже не залишалося й хвилини, щоб плакати в цій купі другосортного шмаття. Я люблю моменти, коли все йде до біса, але ти повинна щось робити далі, бо іншого варіанту немає, і ти просто повинна (зараз у когось бомбане, типу: «Ти нікому нічого не повинна!»), і залишаються лічені хвилини на коротку істерику, щоб потім ти встала і просто зробила те, що маєш (тихо, тихо, не нервуйте, бійці за людські права та свободи, СКАЧАТЬ