Віта Ностра. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ти що, здуріла? Ану ляж негайно!

      Саша перевела дух:

      – Мамо, мені дуже треба. Я гартую волю.

      – Що?

      – Ну, волю гартую. Треную. Вранці… Вибач, я спізнююсь.

      Задихаючись, вона вибігла на пляж. Нервово озирнулась – ні душі, навіть вікна пансіонату не світяться. Скинула сарафан, бгаючи, стягла білизну, кинулась у воду й попливла кролем, наче намагаючись вирватися з власної шкіри.

      Не вистачало дихання. Саша перейшла на «пляжний брас», сильно загрібаючи ногами, високо піднявши підборіддя.

      Пливти було приємно. Раніше вона ніколи не купалась голяка і не припускала, що це так чудово. Холодна вода поколювала голочками, зігрівала й зігрівалася. Саша двома руками вхопилася за буй і завмерла, погойдуючись, невидима з берега.

      А може, назад не вертатися? Рвонути далі, через усе море, до Туреччини…

      Вона перевернулася на спину і, ліниво змахуючи руками, попливла до берега. Нечисленні ранкові зірки розчинялися повільно, наче крупинки цукру в холодній воді.

      Саша розтерлася рушником і одяглася в кабінці. Вийшла, прислухалася до себе – нічого не відбувалося. Вона покрокувала до виходу з пляжу; її скрутило навпроти сарайчика з лежаками, замкненого на висячий замок. Закашлявшись і схопившись за горло, Саша вивергла з себе чотири золоті монети.

* * *

      На третій ранок купань її знудило вже в квартирі, у ванній. Монети дзенькнули об чавун. Саша тремтячими руками їх зібрала, роздивилася – такі самісінькі, з округлим «об’ємним» значком. Вартістю нуль копійок… Вона криво посміхнулася своєму віддзеркаленню. Сховала монети в кишеню халата. Умилася й вийшла.

      Мама накручувала волосся на бігуді. Сенсу в цьому не було: все одно у воді завивка розійдеться, але тепер мама витрачала купу часу на бігуді, на макіяж, на прасування спідниць і тенісок.

      – Ти не проти, якщо ми з Валентином завтра ввечері завіємося в кафе? Удвох?

      Мама ставила запитання, старанно відводячи очі.

      – Ти можеш сходити в кіно… Що там іде, в кінотеатрі на набережній?

      – Не знаю, – Саша перебирала в кишені монети. – Ідіть. Я вдома почитаю.

      – А як бути з ключами? – Сашина згідливість явно потішила маму, у неї наче гора з плечей спала. – Якщо я повернуся пізно… Не хотілося б тебе будити… Та якщо забрати ключі – ану ж ти захочеш прогулятися?

      – Бери ключі. Я почитаю, – повторила Саша.

      – Але свіже повітря…

      – Я сяду на балконі. Візьму настільну лампу.

      – А може, завтра ти захочеш на дискотеку?

      – Ні.

      Удень Валентин повів їх обідати в ресторан. Був він пристойний дядько, дотепний, чарівний; Саша дивилась, як радіє мама, і подумки лічила дні: сьогодні двадцять сьоме. Залишилося п’ять днів… Точніше, чотири, на п’ятий ми їдемо. І все закінчиться. Я все забуду. Ще п’ять разів…

      Вона скупалася наступного ранку і наступного, а потім проспала.

* * *

      Прокинулася СКАЧАТЬ