Віта Ностра. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – Ма… а можна, я… полежу поки що? Я погано спала.

      – Ти не захворіла? – мама звично поклала долоню на Сашин лоб. – Ні, температури немає… Дограєшся з цими нічними купаннями, весь відпочинок буде зіпсований.

      Саша не відповіла. Стисла в кулаці монети так, що вони вп’ялися в долоню.

      – Я там яйця зварила, – сказала мама заклопотано. – Візьми майонез у холодильнику… Ці золотенькі сусіди півбаночки нашого майонезу вже спожили, і нехай, на здоров’я, як-то кажуть.

      Вона продовжувала витирати рушником сухі руки.

      – Я домовилася на пляжі зустрітися з Валентином – незручно, знаєш, не з’явитися, я вчора обіцяла, що ми прийдемо…

      Саша згадала вчорашній день. Валентином звали маминого співрозмовника, світловолосого й білошкірого, який так жваво спостерігав за далеким парадом дельфінів. Мама ще й представила її своєму новому знайомому: «Це – Олександра». Якась особлива значущість була в маминому голосі, але Саша тоді не звернула уваги. Темний чоловік підвівся з лави й пішов, залишивши доручення – і страх. Саші було холодно серед теплого, аж задушливого вечора. Солодко пахли квіти на клумбах… У Валентина був приємний одеколон, тонкий і терпкий. Саша пам’ятала запах, але не пам’ятала обличчя.

      – Ну йди, – Саша підтягла ковдру. – Я трохи поваляюсь… і теж до вас прийду.

      – Будемо на колишньому місці, – швидко сказала мама. – Яйця на столі… Ну, то я пішла.

      І, підхопивши вже зібрану сумку, поспішила до дверей. На порозі обернулася:

      – Як ітимеш, купальник не забудь! Він на балконі сохне…

      І вийшла.

      Коли Саша прокинулася вдруге, залізний будильник показував пів на дванадцяту. На пляжі в цей час спека, натовп, і море кипить од тіл, наче суп з галушками. Пізно йти на море… або рано. Себто, як подивитися. От годині о четвертій…

      Її вразили такі прості, такі буденні думки. Піднесла до очей долоню з монетами. Поки вона спала, долоню не розтуляла – кружальця відбилися на вологій шкірі. Саша обережно переклала їх з правої руки в ліву.

      Що з ними робити? Зберегти, викинути?

      Дзвінок у двері змусив її сіпнутись. Одна монета зісковзнула з долоні й покотилася під розкладачку. Нервуючись, Саша намацала її на запилюженому килимі, накинула мамин ситцевий халат, вийшла в темний передпокій.

      – Хто там?

      Теоретично це могла бути мама. Або, скажімо, листоноша. Або…

      – Це я. Відкривайте.

      Саша сахнулася.

      У всій квартирі порожньо – сусіди на пляжі. Двері замкнені… тонкі двері з пресованої тирси, оббиті дерматином.

      Монети прилипли до мокрої долоні. Утримуючи їх у кулаці, Саша однією рукою відімкнула двері – вийшло не відразу.

      – Добренький деньок, – чоловік у непроникних окулярах переступив поріг. – Я ненадовго. Ходімо на кухню.

      І пройшов по коридору, перший, наче багато разів бував у цій квартирі, наче СКАЧАТЬ