Тіло ™. Вiкторiя Гранецька

Чтение книги онлайн.

      – Прокинувся? – в маленьких, глибоко посаджених очицях черниці зблиснув недобрий вогник. – Маю розмову. Те, що ти колись бачив у лісі…

      – Я нічого не бачив, – обірвав її на півслові Юрко.

      Сестра Стефанія зацікавлено глипнула на малого. Поводиться як дорослий. Начебто полегшено перевела подих. Потім дещо ображено підібрала пишні вуста.

      – Добре. Тільки ж гляди, щоб згодом не виявилось, що бачив, – звелася на увесь свій величний зріст, затуливши йому собою крихітне віконце аж під самою стелею. – Як прокинувся, то вставай. Нема чого тут вилежуватись. Піду скажу настоятельці, маємо ще одного хламидника! – гойднулися широкі стегна під просторим чорним убранням, черниця рушила до дверей.

      Потому на Юрка очікувала зустріч-розмова з матінкою Магдалиною, що й виявилася настоятелькою притулку. На відміну від огрядної молодої черниці з крихітними мишачими оченятами й ницим потаємним життям, ця худорлява старенька жінка, хоча й намагалася видаватись суворою, мала відкриті, добрі й лагідні очі – такі самі, як у сумної посивілої Божої Матері, що незворушно дивилася на світ із вицвілої порепаної ікони на стіні.

      – Тепер ти житимеш із нами, – ледь примітно всміхнувшись, повідомила малому стара настоятелька. – Ходімо, познайомишся з іншими дітьми.

      Знайомство з «іншими дітьми» не принесло нічого доброго. В Юркові одразу ж признали те брудне «циганча» й «байстрюча», що жило зі старим мольфаром. Щойно за матінкою Магдалиною зачинилися двері, дівчата обдарували його злісними, образливими прізвиськами, а хлопці – болючими стусанами. Потому знічев’я розійшлися. Ніхто не хотів із ним знатися. І хоч усі тутешні діти йменувалися наразі сиротами (інакше не опинилися б у притулку), вони бачили між собою та ним нездоланну прірву. Бо в них колись були люблячі батьки, а в нього – ні.

      За похмуру непоказну зовнішність, у якій вгадувалося щось від вовка, малого прозвали ще й «чудовиськом», «вовкулаком» і принагідно вигадали історію його з’яви на світ. Згідно з цією історією, Юркова мати була злою старою відьмою, котра злягалася в лісових хащах із вовками. Від тих огидних щонічних злягань відьма завагітніла й народила вовченя, а сама стекла кров’ю під час пологів. Її потворного вилупка знайшов і прихистив чорний мольфар, аби передати йому свої лихі уміння.

      Здається, встиг. Бо згодом і до притулку примандрували оповіді дідових убивць про ту фатальну ніч. Виявилося, шукали вони малого. Але й на слід його не натрапили. Натомість, оповідали, старий мольфар тримав у хаті справдешнього вовка, який просто на їхніх очах вискочив у вікно.

      Юрко не вірив у ці моторошні оповідки, але й заперечити їх нічим не міг, бо дід жодного разу ані словом не обмовився про те, як його малий вихованець з’явився на світ, хто його батьки і чому він їх ніколи не бачив. Цим Юрко справді різнився від решти дітей, котрі добре пам’ятали своїх покійних татусів та мамусь і могли ділитися спогадами про СКАЧАТЬ