Тіло ™. Вiкторiя Гранецька

Чтение книги онлайн.

      – Не кажіть нічого. Свого часу я вбив багато хороших людей, а сьогодні сам ледь не помер заради чоловіка, якого зневажаю. Тож не кажіть нічого, добре?

      Пішов. Рвучко, неоковирно, не озираючись.

      Маргарет не зупинилася – наздогнала його вже біля ліфта.

      – Хочу спитати… – непевно почала вона. – Як ваше справжнє ім’я?

      Лікар здивовано глянув на неї, відвернувся, натиснув кнопку виклику ліфта.

      – Та чого ж там? – щойно лискучі двері розверзлися, увійшов досередини, сподіваючись, що на цьому їхня приязна розмова й завершиться. – Звіть мене просто доктором Паскудою, не ображуся.

      – Це я вже чула, – жінка ступила до дзеркальної коробки ліфта слідом за ним, хоч обоє знали: їй зараз не треба до підземної парковки.

      Ліфт здригнувся і рушив.

      – Але ж має бути у вас людське ім’я? – знову запитала вона, споглядаючи, як на табло миготять циферки поверхів. – У мене… в нас із Ентоні буде дитина. Хлопчик. Син. І ми… я… хочу назвати його вашим ім’ям.

      Доктор Паскуда завмер. У нього було людське ім’я. Його звали Юрієм.

      Роздiл II

      Юрiй

      1

      Повернувшись до свого помешкання, котре винаймав за шалені гроші у старого скнари-гендляра, що тримав напівлегальну букмекерську контору за кілька кварталів віддалік, Юрій побачив двері підозріло прочиненими. Сутеніло. Зупинив своє старе, роздовбане «шевроле» посеред брудного, захаращеного всіляким непотребом тісного дворика, неквапливо заглушив двигун.

      Прочинених дверей не траплялося з минулого року, відколи його квартиру спробувала обчистити місцева банда наркоманів. На їхнє лихо, він тоді виявився вдома. Тож Юрій знав достеменно: більше вони не навідаються.

      Вийшов із машини, попрямував до будинку. За хвилину піднявся розхитаними залізними східцями, з котрих спускав наркоманів. Його холостяцький барліг тулився на другому поверсі пошарпаної негодами й неоковирно розмальованої графітистами старої будівлі. Разючий контраст із неприкритою, екстравагантно напівоголеною розкішшю клініки. Але з незаперечних переваг був у цього непоказного житла власний відокремлений вхід, що швидше нагадував пожежну драбину. Та за таку принаду належало сплачувати додатково. Готівкою.

      Він нечутно переступив поріг. Посеред похмурої запилюженої вітальні уздрів гендляра – власника своєї найманої квартири. Той був неохайним кульгавим стариганем, що дивився на світ скептично і зневажливо, помітно припадав на праву ногу, страждав від болів на переміну погоди, а грошей на нове тіло уперто шкодував, складаючи їх на щось важливіше. Юрій полегшено перевів подих – вочевидь, той припхався за рентою.

      – Бачу, тут нічого не змінилося, – похмуро озвався до нього гендляр замість привітання. – Це добре, хату треба тримати в порядку.

      – Авжеж, – СКАЧАТЬ