Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Глянув на Христю… І понесли його думки на поле, між зелені жита, де він перше зустрівся з Галею… Жаль йому стало свого бувалого життя, котре пестило його надії; йому заманулося кому-небудь їх одкрити, з ким поділитися… На очі наверталися – чув він – сльози; він боявся, щоб не бризнули, – та водив очима то на Грицька, то на Христю… І здалися вони йому такими щасливими, такими добрими, привітними, що він незчувся, де дівся його страх перед ними, сором за своє безпуття… Йому забажалося щиро, від серця, побалакати з ними, як з рідними. Звісивши на груди голову, в землю потупивши очі, він став навертати на себе розмову.

      – Багато, кажу, – почав він, – розказувати… і за день усього не перекажеш… Лихо, сказано, як до кого причепиться, – не одскіпаєшся!..

      – Хто ж винуватий у вашому лихові? – обізвалася, глядя на його, Христя. – Мабуть, чи не самі найбільше?..

      Докір цей хоч і вколов з першого разу Чіпку, оже він ні зморшкою, ні поглядом не виявив того. Йому аж подобалось питання, так прямо вимовлене жіночими устами.

      – Та трохи й сам винен, – одмовив він, задумуючись. – А то-таки й люди…

      – Чим же люди винні? – сповідає Христя.

      Чіпка поворухнувся. Видко, він не ждав такої сповіді. Помовчав трохи, та все вниз дивився, ніби роздумував: чи казати, чи ні? А далі туго, немов слова до язика поприлипали, а він їх одривав з великим болем, промовив:

      – Неправдою своєю!..

      Грицько побачив, з яким болем та жалем промовив Чіпка оці два слова, скинув очима на Христю:

      – Ось годі тобі базікати! – обізвався до неї, – готуй лиш краще обідати, та пообідаємо всі разом. Ти, Чіпко, ще не обідав?

      – Та я вже, бог його знає, коли й страву бачив, – з жалем признався Чіпка.

      Мова його вразила жалощами Грицька й Христю, та й з себе він був такий якийсь, що, хоч-не-хоч, пожалієш… Грицько мерщій посунувся за стіл, на покуття, та запрохував Чіпку сунутись ближче до його. Христя метнулась до хліба, до мисок, до печі. Швиденько насипала борщу у миску, поставила серед столу; достала ложки з мисника, порозкладала перед кожним, – та вже мала була сама сідати на ослоні до столу, – як Грицько промовив:

      – Чи це б то так на суху й сідати?.. Воно, мабуть, жінко, в нас у хижці й горілка є… Ми так давно бачились з Чіпкою, що годилось би й випити. Ось давай лиш по чарупині… Та мене, правду кажучи, наче щось ломить, тре… Чи не покине, бува?

      Христя вийшла до хижі, незабаром унесла пляшку з горілкою, поставила на столі й сама сіла.

      – Наливай, жінко!

      Христя налила. Грицько взяв чарку в руку та, обертаючись до Чіпки, промовив:

      – Пошли ж нам, Боже, всього, чого ми тільки бажаємо!

      – Дай, Боже! – одказує Чіпка.

      Потім Христя знову налила чарку, а Грицько підсунув її до Чіпки. Випив і Чіпка.

      Тоді вже сам Грицько налив півчарки, посунув до Христі, примовляючи:

      – Випий же й ти, жінко!

      Христя взяла чарку в руки, пригубила, кивнула головою – й почала їсти борщ.

      Принялись СКАЧАТЬ