Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ти нас хоч молотити візьми, по карбованцю од копи, – шуткує Пацюк.

      Усі засміялися; Грицько й собі; один Чіпка мовчав…

      – Годі, братця, не знать що торочити, – обернувся він до товариства, – нуте лишень чоловікові поможемо хліб добирати, бо час не стоїть!..

      – Нехай же сам і забира, коли поцінно купив, – каже з докором Лушня.

      – Тимофію! – грізно глянувши, гукнув Чіпка. – Або до роботи, або з двору! Я прохати не стану…

      Лушня зітхнув, а все-таки підвівся, поліз на стіг; другі, глядя на його, й собі прийнялись за діло… Одначе робота в руках не горіла, як спершу. Оже сяк-так понакладали вози, забендюгували, ушнурували. Повіз Грицько додому. Лушня пішов за ним слідом.

      – Дядьку!

      – Агов?

      – Ви вже нам хоч за поміч перекиньте що… Невже ж ми дурно працювали?.. аж спина болить.

      – Що ж я вам перекину?

      – Та хоч карбованців п’ять…

      – А де ж ті п’ять карбованців – на смітнику знайдеш?

      – А хліба хіба трохи? Адже кіп більше тридцятка буде…

      Грицько мовчав.

      – Ну, хоч три карбованці на нас трьох! Хай уже Чіпка подарував – його воля…

      – Добре… Нехай же, я втретє вернуся, то й привезу. Тільки прохатиму вас – помогти молотити.

      – Молотити? – весело скрикнув Лушня. – Добре! Що там нам його молотити? Аби Господь дав годинку, то ми його вчотирьох за день зоб’ємо!

      – То я ще й могоричу поставлю, – домовляв Грицько.

      – Добре, дядьку!.. Добре!

      Грицько поїхав, Лушня вернувся до гурту веселий. З радощів він штовхнув Матню, котрий прослав під стіжком кілька снопів, ліг, укрився теж снопом та збирався вже заснути.

      – Не штовхайся! тут і так бік болить за хлібом, – одмовив Матня.

      – Не бійсь! не візьме лиха година бока, хіба, може, від горілки прогниє, – каже Пацюк.

      – Од тієї, що за хліб вип’ємо?

      – Може, й од тієї! – вставив Лушня.

      Чіпка не дослухався до їх розмови. Він ходив собі поза стогами та підгрібав, що набили, перекладаючи хліб на вози.

      Лушня моргнув на товариство: не журіться, мов!

      – Погуляємо? – запитали ті стиха.

      Лушня мотнув головою: еге ж, мов!

      – А скільки? – пита Матня.

      – Три карбованці.

      – Мало, – каже Пацюк.

      – З червивої собаки що урвати, то урвати – хоч клочок шерсті! – утішив Лушня.

      Вернувся Грицько втретє, привіз гроші, забрав останній хліб. Як наложили вози, Лушня й каже:

      – Ну тепер, дядьку Грицьку, хоч і могоричу!

      – Та ходімо вже: забіжимо до Тальки, вип’ємо по осьмушці.

      Пішли. Кликнув Грицько й Чіпку. Пішов і той за ними. Грицько випив сам осьмушку, дав по осьмушці другим, та й повіз собі хліб додому, розігрітий – не так горілкою, як подарунком.

      Товариство засіло на цілу ніч…

      XVIII

      Перший СКАЧАТЬ