Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      – А так… – Матня показав руками, як він схопив пляшку.

      Розмова повернула на інший шлях.

      – Та як же ти – чи украв, чи одняв? – допитувався Пацюк.

      – Не питай, як, а питай – чи добра! – каже Матня, частуючи Пацюка.

      Той похвалив. Матня до Чіпки.

      – Ось на, братику, покуштуй! Ось – на! Сказано: губи злипаються, така добра!

      Чіпка випив. Випив і Лушня. Горілка розв’язала язики, почались кази та перекази…

      Лушня знову пристає до Чіпки: чом та й чом хліба не продає?

      – Не продам я жидові, – одказує Чіпка.

      – Та кому ж ти продаси його?

      – Нікому!

      – А шкода! Зогниє – так ні за цапову душу… й чарки горілки не вип’ємо! Продай, кажу. Продай, брате! Ти знаєш, як загуляємо?

      – Не хочеться, братця! Коли б ти знав, Тимофію, як не хочеться!.. – верзе Чіпка вже напідпитку.

      – А нащо ж воно?.. Одно ж – зогниє!..

      – Ну, так стійте: піду завтра до Грицька… Коли йому не продам, то хоч так віддам…

      – Тю-тю! То ти краще мені так віддай, – каже Лушня. – Я знаю, як поверну. А Грицько – що? Звісно – багатир: візьме собі, поживе й спасибі не скаже…

      – Другому нікому не продам… не годиться!

      Далеко за північ товариство підбивало Чіпку кому продати хліб – то продати, а даром Грицькові не давати. Чіпка не згоджувався.

      – Я з ним товаришував; я з ним ще малими хлопцями вкупі овець пасли… Хай йому на нове хазяйство. Нехай хоч він чесно поживе мою працю, коли так судилося!

      XVII

      Сповідь і покута

      На другий день, рано-вранці, Чіпка пішов до Грицька. Нова хата, біла, чепурна, привітно виглядала з-за обголених лихою осінньою негодою груш та рядка прутнястих верб. Двір був просторий, чистий, оплетений; ззаду, на току, стояли ожереди соломи; з лівого боку чорніли грядки та невеличкий молодий вишник; з правого – хлівець, загорода та погріб. Коло воріт, над перелазом, білів новою цямриною колодязь, виглядав на шлях новим високим журавлем…

      Чіпка вступив у двір. Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди. Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину. На собачу брехню вибігла з хати молода, як дівчина, молодиця – низенька, чепурненька, та й почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав. Чіпка підійшов до молодиці, привітався.

      – Добрий день!

      – Здорові були.

      – Що, Грицько дома?..

      – Ні, нема…

      – А де ж?

      – У пивниці.

      – І давно там став?

      – Hi, недавно… На тім, бачся, тижні… Ні, аж на третім… приїхав жид та й найняв.

      – А коли він дома буває?

      – У п’ятницю на ніч завжди буває… А це щось за знак – учора не було. Сьогодні повинен бути. А він вам нащо?

      – Та треба… Хочу йому хліб продати.

      – Не знаю, – каже вона, задумавшись. – Надійдіть трохи пізніше, туди к обіду, може, СКАЧАТЬ