Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      Чіпка тільки вийшов з двору, так і наліг на свої ноги. Лихо його мчало в город: йому хотілося перелетіти туди. Шлях у Гетьманське лежав повз його землю, мимо москалевого хутора. Та не дивився тепер Чіпка ні на чорно-жовту колючу стерню на полі, ні на білий верх, що один тільки й виглядав з-за високого паркану москалевого двору. Чіпка чесав шляхом, заклопотаний одною думкою – про землю… «І що я без землі? – вертілося в його похнюпленій голові… – Людський попихач… наймит… Без землі – нема волі… Земля тебе годує… земля хазяїном робить… А без землі – все пропало… і моя надія пропала…»

      – Щоб же ви самі пропали, прокляті! – сам незчувся, як зірвались слова з язика.

      – Кому то ти добра такого жичиш? – любенько обізвалась Галя до його, на хвірточці стоя.

      Вона вже давно його нагляділа, – тільки він не примічав її.

      Несподівана стріча – як обварила Чіпку. Він підвів голову, подивився, де він, глянув на Галю – і не міг слова вимовити… Галя стояла – і собі дивилася на його, ніби з усмішкою – ніби раділа, що так несподівано захопила Чіпку, що він змішався…

      – А бач: перелякався й ти! а ще парубок!! – зацокотала вона.

      Чіпка сердито зиркнув на неї й наче здув веселу усмішку з її веселого личка.

      – Лихим людям, Галю… – понижаючи голос, ледве одмовив Чіпка на перше питання, та й повернув до хвіртки.

      Галя собі повернулася, скочила в двір, защепнула хвіртку і – тільки чутно – закопотіла двором.

      – І вона втекла!.. – гірко вимовив Чіпка, – не підождала… не побалакала…

      Поглянув він на ворота, на хвіртку, – мовби поглядом зніс їх; похитав журливо головою, повернувся й знову почесав далі…