Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      Ішов 1848 рік. Заворушились французи і махнули свого короля геть з престолу. За ними піднялись німці, італьяни… Обхопив вільнолюбивий дух чехів, цесарців з ляхами… Загомоніли піддані проти своїх королів, цесаря… Скрізь червоніла пожежа вільного духу… Поки ж те зарево було тільки здалека видно, – сількісь! Аж ось палає огонь у сусіда на самій границі… не дай боже, віхоть перекине й на нашу сторону!.. Що тоді?.. «До зброї! до зброї!» – загукали наші і забили тривогу… «До зброї, – боронити цесаря од його бунтівливих підданих». Це вже нам була не первина. Ми вже ходили раз боронити турка од його бунтівливого холопа – білого орапа… Узброїлись наші й тепер, погнали полки за полками обороняти австріяка од венгра, – тушити пожежу, котра то там, то там прокидалася по Слав’янщині…

      Пішов і Максим, повів свого звода. Тут йому вперше довелось побачити січову смерть своїми очима… Раз, серед кривавої січі, де крик, гам, дим, річки крові, де те, що йшло вгору, мішалося з тим, що ховалося в землю, – Максимові трохи не довелось свою голову зложити… Напали на їх трьох – цілих десять; сікли, рубали… Вони не подавалися… Коли це, де не візьмись, підскочило ззаду три своїх… як рубонуть венгерців, то один тільки втік, а дев’ять на капусту посікли… Подякував Максим незнакомим москалям-товаришам, що виручили з видимої смерті, та й знову побіг рубатися…

      А то – вдруге, вже він виручив трьох москалів і знамено. День був палкий-гарячий, а до того сонячного жару піддавали ще й гармати свого – то з одного, то з другого боку. Наші стояли на однім згірку, а венгри навпроти, на другім. Палили з гармат, палили – нічия не бере! Тоді сказали конниці «батарею взяти…» То не вихор понісся по долині, то наші улани помчалися батарею брати. А насупроти їх – мчалися венгерські улани… Як зачали рубатися, Господи! А з гармат – одно палять, одно палять… аж земля стогне… Не видержала конниця, ні їх, ні наша, картечного гороху, – прибрала муштуки в руки, – та назад… Що його робити? «Піхота – в штики!» Піхота кинулась бігом… Картечний град брав своє по дорозі, – оже піхота добігла… Узяли наші батарею та вже хотіли назад вертатися… Коли – зирк! – гон, може, зо двоє вбік зчепилася купка, рубається… А посеред купки, видно, знамено: то опускається вниз корогва, то знову піднімається вгору. Максим стояв скраю. Як побачив, – та, не дожидаючись приказу, як крикне: «Звод, за мною!» Повіявся звод за Максимом. Підбігають зблизька – аж то наші з венграми за знамено різанину справляють. Як кинеться Максим на ворогів… Так хіба лев кидається на охотника! Ті бачать – непереливки, – та врозтіч. А Максим тоді: «Пали!» Москалі приложилися: бух! бух! бубух!.. Один поточився, два стовбура стало… Максим прицілився: бух! – венгерський офіцер заорав носом – і не скрикнув, і не тіпнувся… Ні душечки не оставили ворогів. Тоді до своїх. Посеред калюжі свіжої крові лежало чоловіка з п’ять; а оборонили тільки трьох та знамено. Максим глянув на живих – порубані, покарбовані; тоді глянув СКАЧАТЬ