Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ красень на селі… Вся молодіж любила Максима за його вдачу, за веселий, безбоязний норов, – усі йому корилися… Хто напереді ставник несе, як ідуть весною святити парубоцьку криницю? Максим несе. Хто на Ґудзевій улиці отаманує, улицю водить? Не кому, як не Максимові… Кому насміятись над ким? У Максима язик, як гостра бритва… Хто заніс Луценкові ворота й почепив на самім версі столітнього дуба? Хто в Тхорихи-вдови вимазав дьогтем ворота? Не хто, як не Максим… Чиїх рук не втекла Хоменкова дочка Хвеська?.. Не втекла Максимових рук! Хто пустив погану славу на багатирку, Шрамченкову дочку? У кого ж язик довший, як не в Максима! Сам устряне, зведе дівчину, – сам потім перший і насміхається… Не одна їх і не дві наробило стида-сорому батькові й матері; не одну матір, не одного батька на донинім весіллі в хомутах через село водили… Не одна й не дві матірки плакало на Махамеда, як його прозвали старі баби. Не один парубок або й чоловік, покуштувавши на кулачках Махамедового «безміна», похиріє-похиріє та через півроку й на той світ переступить… А горілку пити, гуляти – Махамед усім п’янюгам привід дає! Позаливають очі – та шкоду, капості людям роблять…

      Стали люди жалітися батькові, що Махамед синів їх розпоює, стали радити, щоб здержував сина. Та що батько вдіє з таким велетнем? Ні батькова грізьба, ні материна умова нічого не подіють з таким гульвісою, шибеником…

      – Дай одружу! – дума Іван і радиться з Мотрею. Знайшли й молоду; умовили якось Максима, пішов з старостами. Так що ж? На заручинах Максим так нализався, що трохи-трохи не побив свого нареченого тестя.

      – Господь з вами, з вашим молодим таким! – каже тоді батько старостам. – Хоч би мені прийшлося голодною смертю помирати та сказано: як віддаси Мелашку за Максима, то живий будеш, то й тоді б не згодився!

      Вернулися люди з гарбузом; розказали батькові-матері.

      – Побила мене лиха година та нещаслива з такою дитиною! – кричить батько.

      – Ти нас, сину, на старість у славу ввів… нашого недовгого віку не жалуєш, – плаче мати.

      А Максим – як ногу вломив: з хати та на вулицю, а там у шинок до жида. Так розледачів, розібрався, розпився, що сказано: ні до чого! Знай у шинку кисне… Аж запух, як той бугай, щодня очі заливаючи… Зовсім пустився берега: що дома не зарве, – зараз у шинок! П’є, гуляє; з жида насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле, що роблять на панів, навчає не слухатись їх приказів – мандрувати. На капості чоловік здався, та й годі!

      Сама генеральша знала Махамеда. І так його зненавиділа, що як приходилось проїздити або проходити повз його, то вона завжди одверталася й спльовувала. Як же почула, що він кріпаків бунтує, то жалілася комісарові. Коли б був Максим на той час не постерігся, не змандрував кудись з Пісок, щось на тиждень чи й більше, то, мабуть би, не минути йому й тюрми, а може, й самого Сибіру. Та що йому Сибір? Нічого!

      Мучився отак з ним батько, мучився, та заплакавши, й каже Мотрі: «Ні, вже нічого з харцизою не вдію! Ні тихе СКАЧАТЬ