Название: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник)
Автор: Панас Мирний
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-03-5617-7
isbn:
Зубожіло село… Обшарпане, обтіпане… Тільки козачі хатки й біліють. Стали прокидатись де-где й злодіячки – новина в Пісках! Перше колись ніколи ні в кого й двері не запиралися, а тепер – і на засові страшно. Доставалося іноді й панським коморам…
Бачить Василь Семенович, що в Пісках непереливки, – що коли-небудь вберуться прокляті п’янюги та й з душею не випустять, – та сказав будувати новий палац на Красногорськім хуторі та й перебрався туди жити. Стали тоді величати хутір – Красногоркою.
Хто з гетьманців не знає Красногорки? Хто не знає «Мекки», куди збиралось з цілого повіту панство, як на Магометову могилу бусурмани з цілого світу?.. Не в одному Гетьманському знають «Мекку», знають її й поза Гетьманським… Та як же її не знати, коли там живе такий чоловік, як Василь Семенович – голова в роді панів Польських?!
А рід же то розкоренився – великий та дужий! На новім хазяйстві у Василя Семеновича сімейка, як кукіль, покотилася. Щороку та й дитинка. Шкода тільки – всього один синок за десять років, а то все дочки – аж шість дочок.
Та вже ж і синок у Василя Семеновича, – сказано: якби такий розум – батько, як дві каплі води. Такий з лиця, такий з стану, така врода, така й натура. Батько, як був ще хлопцем, любив лапати за оселедчик чумазого. Синок, як зіп’явся на ноги, любив і собі лапати… А там, як піщани уже оселедців не носили, то й за м’яке тіло можна полапати.
Василь Семенович – чоловік твердий на слово. Сказав Уляні: не забуду – і не забув! Як підріс її Івась, Василь Семенович звелів узяти його до панича в горниці. Так же й ледащо Улянин син, а Чіпчин батько… Ні роботи з його, ні послуги ніякої, – одна шкода! Натерпівся від його синок Василя Семеновича… поки запекла душа не потягла в мандри… Так молоденький панич і не долапався: чи тверде, чи м’яке в нього тіло. Правда, незабаром кудись і самого панича одправили вчитись.
Не такі дочки у Василя Семеновича: якісь циганки повдавалися! З чорними очима, з довгими, як кендюхи, носами, з циганським кучерявим волоссям, а чорні ж то чорні, як у сажу вимазані! Нестеменно – плащуваті циганки… Зате у Степана Семеновича дочки – кожну хоч у рямця вправ! А проте й плащуватим, і в рямцях – треба женихів… аж цілий десяток женихів!
Бажали б пани Польські повидавати своїх дочок за багатирів і з роду значного… Так де ж ти набереш стільки багатих та знатних женихів? А в Гетьманському – як на те всього тільки три значних роди на цілий повіт. Один рід – Гетьманський, ніколи не жив у себе дома: в столиці родився, хрестився, виріс, там і жив. Другий рід – багатий рід козачки Шведихи – Шведових, баби, що зуміла провести онуків з простого козачого роду села Свинок аж у самий дворець. А третій рід – Польських.
СКАЧАТЬ