Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      А мати – давно вже й дівчину нагляділа. У заможного козака Кабанця була одним одна дочка Мотря. Уродлива, моторна дівчина; працьовита й невсипуща хазяйка. Мати синові: так і так – оте й те казав батько. У Івася аж сміх пробіг по лицю. Рає мати синові Мотрю. А в сина давно вже серце он як тіпається, як де зустрінеться з Мотрею.

      Порадились отак; поблагословив батько з матір’ю святим хлібом Івана; важко здихнув старий; мати заплакала – і вирядили старостів до Кабанця.

      Кабанець добре знав старого Мирона, знав Марину й рід Маринин. Все люди чесні, роботящі, не волоцюги, не п’яниці. Чого ще?

      – Як знаєш, дочко! – каже Мотрі.

      А Мотря стоїть коло печі та в запічку колупає. Почервоніла, розгорілася – ще краща стала, ніж була.

      – Як мати скажуть… – одмовляє батькові.

      – А що, стара? – Кабанець своїй жінці. – кажи ще ти!

      – Та що ж мені казати? Марина жінка добра… Мирін трошки крутенький… Та хіба їй з Мироном жити?.. А Іван парубок – хоч куди!

      – Ну, то й будьмо сватами! – одказав Кабанець старостам.

      Пов’язали молодим руки, поблагословили їх святим хлібом з сіллю. Вернувся Іван з великою радістю: принесли старости обмінений хліб в батькову хату.

      Через два тижні повінчали молодих.

      Зажив Іван Ґудзь з своєю молодою дружиною тихо та мирно, люб’язно – спокійним хліборобським життям. Землю паше, добро складає. Мотря порядкує з свекрухою в хаті. Живуть – як мед п’ють… А тут уже й дітки пустилися. Породила Мотря за три роки трьох синів, як соколів. Є бабі на старість утіха й забавка! А хлоп’ята справді вдалися – нівроку: один Максим, другий Василь, а третій Онисько – здорові, червонощокі, повні! Раділо серце батькове та материне, на їх дивлячись; раділа й стара Марина, гойдаючи онуків… Один тільки Мирін на все чогось понуро дивився… Одначе й він частенько садовив на коліна до себе Максима – і, поки дитина забавлялася його здоровенними сивими усами, він йому розказував грізні приповісті про давні чвари…

      Од тих переказів січова кров голосно загомоніла у серці малого онука. Максим полюбив діда більше батька, матері; прийшлись йому до вподоби його розкази страшні, а іноді й смішні; полюбились йому дідові вичити – розумні, правдиві, добрі… Уподобав і дід свого цікавого й моторного онука. На крайнім порозі життя оддав старий своє, літами та негодами побите, серце малій дитині! Старість побраталась з молодістю, – молодість прилипла до старості. Жили одним життям; тішились однією втіхою; сумували одним сумом… Старий січовик натхнув свою душу в молодесеньку душу онука!

      IX

      Піски в неволі

      Та недовго прийшлося Миронові втішатись своїм малим онуком; недовго й онукові – дослухатись до дідових переказів. Життя круто повернуло своїм важким колесом – та й закрутило Піски… в неволю!

      Їхала недоля до ляхів у гості, та завернула в Піски. Пронеслася, СКАЧАТЬ