Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ п'ятнадцять, і з її вікон напевно було видно її «Чебурашку».

      – Гаразд, – видихнула Оксана. – Але в мене обмаль часу, хвилин десять…

      – Ой, скільки там потрібно для філіжанки кави? – грайливо, з робленим єврейським акцентом мовив, осмілівши, чоловік. – Я – Єжи Астровський, пам'ятаєте?

      Оксана стримано всміхнулась і закивала.

      У кав'ярні Єжи замовив до кави по маленькій шоколадці. Поки пили-їли, він розповідав Оксані про те, як у нього стриглися кращі пані Пекарської вулиці й найближчих провулків, і про те, як він їх стриг удома, коли перукарню продали й відкрили в ній черговий магазинчик «Усе по 1 гривні!».

      Оксана, допивши каву, подивилася на годинник і здивовано хитнула головою:

      – Ви вибачте, Єжи, але я – жінка зайнята…

      – Розумію, розумію, – закивав той і тут же обернувся до стойки. – Рахунок, будь ласка!

      Хлопчина-офіціант відразу ж підлетів і опустив на столик перед Єжи аркушик рахунку.

      – Тридцять п'ять?! – здивовано вирвалось у Єжи.

      Він поліз до правої кишені піджака, виклав із неї кілька п'ятигривневих купюр, потім поліз до лівої – звідти витягнув іще дві десятки, перерахував тремтячими руками, і тут його попустило. Перед ним на столі лежало рівно тридцять п'ять гривень. Він гордо відсунув їх од себе і піднявся над столиком.

      – Все так різко подорожчало! – сказав він уже на вулиці, притримуючи двері кав'ярні. – Такого раніше не було!

      – Коли не було? – поцікавилась Оксана.

      – Ну, раніше. Коли я частіше ходив по таких закладах. Я і зараз знаю місця, де пиво дешевше, ніж тут кава. Але наступного разу давайте краще у мене вдома кави вип'ємо.

      Оксана підвела на Єжи здивовано-суворий погляд.

      – Ліпше у Тараса, – сказала вона. – До речі, ви нагадували йому про риб?

      – А! Авжеж! Звичайно, – скоромовкою випалив він, потім витримав паузу і запитав: – А про яких риб?

      – В акваріумі! У нього на підвіконні! Я просила вас нагадувати йому, щоб він їх годував…

      – Так, – твердо вимовив Єжи. – Кілька разів нагадував, а потім я забув. Даруйте! Я йому нагадаю! Обіцяю! А ви на машині?

      – Так, але я в інший бік, – чемно оголосила Оксана Єжи, що вже абсолютно осмілів. – До побачення!

      – До побачення, – тихо, але якось надміру солодко мовив він.

      Оксана сіла в машину, завела двигун і, не оглядаючись на чоловіка, що проводжав її поглядом, поїхала. А у вухах усе ще нудотно-солодко звучало його «до побачення!».

      «Ну і тип, – подумала Оксана, і, щоб відволіктися, погладила рукою чорну пластикову панельку «Таврії». – Ти пробач, «Чебурашечко»! Змусила тебе чекати! Залицяльники проходу не дають!»

      Розділ 10

      У довгому сні, що настав одразу за вранішнім радіови-конанням Гімну України, Тарасу снилося багато що: і звуки, і картинки, і ніч. Кілька разів абсолютно реальний, упізнаваний СКАЧАТЬ