Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Про що замислився? – прозвучав над головою Аліка, що сидів у кріслі, голос Аудрюса.

      – Не повіриш! – посміхнувся, задерши голову, хазяїн кімнатки. – Молодість згадав!

      – А що ще згадувати? – здивувався Аудрюс. – Ну що, пора!

      Алік підвівся з крісла, підвівся бадьоро, немов хотів показати, що він ще в гарній спортивній формі.

      Вийшли у двір.

      Навкруги темно. Гуркочуть поодинокі машини, проносячись по Замарстинівській. Зупинилися біля колодязя.

      – Ну що, на доріжку! – Алік зачерпнув оцинкованим відром води, підніс холодний край відра до рота, відсьорбнув – на язиці легка солодкість заграла. Передав відро Аудрюсу. Той теж зробив кілька ковтків.

      Скрипнула металева хвіртка, вони вийшли на вулицю і повернули ліворуч, у бік центру.

      На небі оголився гострий кут жовтого місяця і тут же знову сховався, накрився хмарами. Різкий пташиний крик-регіт впав із неба просто у вуха тим, що йшли.

      Алік зіщулився на ходу.

      – Як у нас у Паланзі, – зі здивуванням видихнув Аудрюс.

      – Що у вас у Паланзі? – не зрозумів Алік.

      – Ну, теж чайки так кричать…

      – У нас немає чайок, звідки тут? – знизав плечима Алік.

      Аудрюс подивився в темне небо, звідки знову долинув той же пташиний крик-регіт, тільки тепер він був тихіший, мовби птахи вже обігнали тих, що йдуть по землі.

      – У нас тут і моря немає, – з жалем сказав Алік, теж кинувши короткочасний погляд на небо. – Це те, чого тут не вистачає… Вода – тільки дощем або з джерела…

      – Море є скрізь, – не згодним, але привітним тоном повідомив Аудрюс. – Іноді його видно, іноді ні… Іноді воно згори, іноді знизу…

      – Так, із цим я згоден. – Алік кивнув. – Кажуть, що і Карпати раніше були дном моря і там можна знайти скам'янілих молюсків…

      – У нашій північній глушині є море, ну і що? – посміхнувся Аудрюс.

      – Той, хто виріс біля моря, не зрозуміє жителя пустелі! – Алік теж посміхнувся. – До речі, ми з тобою так і не побували в Сан-Франциско!

      Аудрюс важко зітхнув. Через декілька кроків зупинився. Зупинився й Алік.

      – Знаєш, – упевнено мовив литовець, – деякі міста існують тільки для того, щоб хтось мріяв до них потрапити. А мріяти іноді важливіше, ніж їхати…

      За спиною зазвучала міліційна сирена, що наближалася. Алік і Аудрюс відійшли за край проїжджої частини, по якій щойно мирно і вільно крокували. Почекали, поки машина промайне мимо, і знову ступили на асфальт.

      Через півтори години неспішної ходьби вони зупинилися на Ткацькій недалеко від воріт шоколадної фабрики. Повітря було тут важке і солодке. Говорити вже не хотілося, та й так останні хвилин десять шляху вони йшли мовчки.

      Аудрюс дістав СКАЧАТЬ