Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Тараса. Навіть якби не було чого міняти, він однаково сюди під'їхав би. Заради одного лише погляду на симпатичну дивну дівчину, що працює тут ночами, завжди в довгих, під старовину, матер'яних рукавичках на руках.

      – Доброго ранку! – Він просунув у нішу віконця зароблені тридцять доларів. – Як у вас нічка пройшла?

      Рука в довгій рукавичці смарагдового кольору елегантно забрала долари.

      – Щось ви пізно сьогодні, – сказала дівчина.

      – Клієнт важкий трапився, – відповів Тарас.

      – Ви що, в нічному клубі працюєте?

      – Ні… я в медицині. – Розповідати детальніше Тарасу не хотілось, і він нахилився ближче до скла. – Ви обіцяли зі мною на каву піти!

      – Я? Не може бути! Я з незнайомими чоловіками по кав'ярнях не ходжу! – смішливо відповіла вона, відлічуючи гривні.

      – Так давайте познайомимося! Мене звуть Тарас! А вас?

      – Дарка, – відповіла дівчина. – Але однаково до кав'ярні не піду. А ось якщо ви принесете, то вип'ю! А то я вже засинаю… Роботи майже не було.

      – Я принесу! – пообіцяв Тарас. – Привезу буквально через десять хвилин!

      – Всі ви тільки обіцяєте! – дівчина посміхнулася.

      Сьогодні вона була в напрочуд гарному настрої. Ще ніколи не розмовляла з Тарасом так охоче, як сьогодні на світанку. І він підбадьорився, зрадів. Його організм забув про наближення часу виконання гімну України по радіо, про той момент, коли він заплющував очі й поринав у сон.

      Тарас, заховавши гривні в кишеню, повернувся до машини. Перевірив, чи не забув свій дорожній термос – термос був на місці. Тепер залишалося тільки знайти каву. І він поїхав, намагаючись на ходу пригадати, де йому вдавалося в цей дивний час доби випити гарної міцної кави.

      Поки їхав, помітив освітлений зсередини кіоск. Пригальмував.

      – Каву робите? – запитав він у жінки, що відчинила на його стук «продажне віконце».

      – «Якобс», «Нескафе»? – запитала вона сонно.

      – А натуральну?

      – Натуральну в такий час не п'ють, – зі знанням справи мовила вона.

      – Гаразд. – Тарас просунув свій термос у віконце. – Зробіть і налийте сюди! Дві чашки! І без цукру!

      Знову всівшись за кермо й акуратно, якщо не сказати – ніжно, опустивши термос на сидіння поруч, Тарас зняв «опель» із ручника. Машина «відчалила» від бровки неквапом, як човен від причалу.

      Хвилин через п'ять його очі зраділи знайомому квадратику освітленого віконця обмінника, за яким, як у темниці-вежі, потерпала загадкова дівчина.

      – Ось, – нахилившись до скла, солодко мовив Тарас, притискаючи сріблястий термос до лівої щоки і відчуваючи його прохолоду. – Каву подано! Даруйте, що не в ліжко!

      – Я думала, ви жартуєте! – посміхнулася за склом і ґратами Дарка.

      – У вас своя чашка? Чи вам у ковпачок термоса?

      Дарка обернулася, в руках у неї з'явився СКАЧАТЬ