Степовий вовк. Герман Гессе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ струсу відразу опановує думка про самогубство. Якби в нас існувала наука, що мужньо, з почуттям відповідальності взялася б досліджувати природу людини, а не просто механізм життєвих явищ, якби ми мали щось середнє між антропологією і психологією, ці факти давно вже були б усім відомі.

      Усе сказане тут про самогубців стосується, певна річ, тільки зовнішнього аспекту, це екскурс у психологію, отже, в галузь фізики. З погляду ж метафізики справа постає в зовсім іншому, яснішому світлі. З цього погляду «самогубці» постають перед нами як індивіди, обтяжені почуттям вини, люди, що вбачають мету свого життя не в удосконаленні й формуванні своєї особистості, а в розпаді її, поверненні назад до матері, до Бога, до всесвіту. Серед них є дуже багато таких, що зовсім не здатні вчинити справжнє самогубство, бо вони глибоко усвідомлюють гріховність цього вчинку. Але для нас вони однаково самогубці, тому що бачать порятунок у смерті, а не в житті, готові знищити себе, піти зі світу, зникнути, повернутись до початку.

      Так само як кожна сила може стати слабкістю (навіть за певних обставин мусить стати нею), так і типовий самогубець, навпаки, може зі своєї уявної слабкості дістати силу й підтримку, і дуже часто дістає її. Так було і з Гарі, Степовим Вовком. Як тисячі інших схожих на нього людей, він вважав, що дорога до смерті завжди відкрита перед ним, і ця думка була для нього не просто меланхолійною грою юнацької фантазії, а джерелом розради й підтримки. А саме: в нього, як і в інших людей його типу, кожен душевний струс, кожне життєве лихо відразу викликали бажання шукати порятунку в смерті. Та поступово він виробив собі з цієї схильності філософію, яка служила життю. Він зжився з думкою про те, що двері в небуття завжди відчинені перед ним, і це додавало йому сили, викликало бажання скуштувати всі муки й злигодні. І коли йому справді було дуже погано, він часом міг з гіркою радістю, своєрідною зловтіхою подумати: «А все ж таки цікаво, скільки людина може витримати! Якщо вже я не зможу терпіти, мені досить тільки відчинити двері й втекти». Є багато самогубців, яким ця думка додає незвичайної сили.

      З другого боку, всі самогубці пробують боротися зі спокусою накласти на себе руки. Кожен з них десь у глибині душі добре знає: хоч самогубство й порятунок, але порятунок жалюгідний, до нього можна вдатися хіба що в крайньому випадку, бо, властиво, краще й шляхетніше віддати себе на поталу життю, ніж накласти на себе руки. Це знання, це нечисте сумління, яке походить з того самого джерела, що й нечисте сумління так званих самовдоволених людей, спонукає більшість самогубців довго опиратися спокусі. Вони борються з нею так, як бореться зі своїми нахилами клептоман. Степовому Вовкові теж була добре відома ця боротьба, він провадив її, часто міняючи зброю. Нарешті, десь на сорок восьмому році життя, йому сяйнула щаслива, не така вже й невинна думка, що відтоді часто його втішала. Він вирішив, що в день свого п’ятдесятиріччя може дозволити собі самогубство. Він домовився СКАЧАТЬ