Название: Степовий вовк
Автор: Герман Гессе
Издательство: OMIKO
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
Поділ на вовка й людину, на інстинкт і інтелект, яким Гарі намагається пояснити свою долю, – це дуже велике спрощення, насильство над дійсністю, вчинене для того, щоб зрозуміло, але хибно пояснити протиріччя, яке цей чоловік виявив у собі і яке він, видно, вважає джерелом своїх неабияких страждань. Гарі бачить у собі «людину», тобто світ думок, почуттів, культури, одомашненої і витонченої природи, а поряд – ще й «вовка», тобто темний світ інстинктів, дикості, жорстокості, брутальної, необтесаної природи. Незважаючи на цей начебто чіткий поділ його істоти на дві ворожі одна одній сфери, він час від часу переживає щасливі хвилини, коли на коротку мить вовк і людина в ньому миряться. Якби Гарі спробував визначити, яку роль у кожній окремій миті його життя, в кожному його вчинкові, в кожному відчутті відіграє людина, а яку вовк, то відразу опинився б у скрутному становищі і вся його чудова вовча теорія розпалася б у друзки. Бо жодна людина, навіть примітивний негр, навіть ідіот, не буває такою приємно простою, щоб її істоту можна було пояснити як суму двох-трьох головних елементів; а пояснювати таку складну людину, як Гарі, наївним поділом на вовка й на людину – безнадійна, дитяча спроба. Гарі складається не з двох істот, а з сотень, із тисяч. Життя його (як і кожне людське життя) коливається не тільки між двома полюсами, такими як інстинкт і душа чи святість і розпуста, а між тисячами полюсів, між незчисленними парами протилежностей.
Хай нас не дивує, що такий освічений і розумний чоловік, як Гарі, може вважати себе за степового вовка, що він багату і складну картину свого життя може зводити до такої простої, грубої, примітивної формули. Людина не здатна на високий політ думки, і навіть найбагатші духовно і найосвіченіші люди завжди дивляться на світ і на себе – а особливо на себе! – крізь окуляри наївних спрощень і фальшивих формул. Бо всі люди, здається, мають природжену і просто-таки непереборну потребу уявляти своє «я» цілістю. Хоч як часто й ґрунтовно розхитує життя цю ілюзію, вона знов і знов відроджується. Суддя, який сидить навпроти вбивці, дивиться йому у вічі й раптом чує, що вбивця промовляє його голосом, відчуває в собі його імпульси, здатності й можливості, – наступної миті вже знов стає цілістю, суддею, швидко залазить у черепашку свого уявного «я», виконує свій обов’язок і засуджує вбивцю до страти. І коли в особливо обдарованих, тонко організованих людських душах народжується здогад про те, що в них живе багато різних істот, вони, як кожен геній, звільняються від ілюзії про цілісність особистості СКАЧАТЬ