Гра в бісер. Герман Гессе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жертви, що вперто повторюється у всіх трьох учнівських життєписах вихованця Ешгольца.

      Тільки не треба розуміти кнехтівське служіння і кнехтівську жертву надто буквально. Касталійський історик повідомляє, що «вилучення всього індивідуального… – один із найвищих принципів нашого духовного життя». І, спираючись на цей принцип, настоятель ордену Магістр Александр звинувачує Кнехта: «Ви надто відчуваєте своє «я» чи надто залежите від нього…». Александрові не подобається Кнехтів приклад із святим Христофором, який шукає собі найкращого пана: «Той, хто хоче служити, – каже він, – мусить служити тому володареві, якому він присягнув, бути вірним до могили, а не з потаємним наміром перекинутись до іншого, кращого пана, якщо такий знайдеться». Гріхом, порушенням касталійського закону були і Кнехтові вірші. На всьому цьому «відбивалась неповторна, ні на що не схожа особистість Йозефа Кнехта». Зламати її було б злочином. Тому Кнехт служить і в тому розумінні, що зберігає її. Вона потрібна як приклад, як можливість. Потрібна, скажімо, юному Тіто Десиньйорі, цьому синові природи, захопленому життям. В такому розумінні смерть Кнехта не безглузда.

      Дослідники, як правило, квапляться розшифрувати всі ієрогліфи гессевської вченості. Але «Гра в бісер» – насамперед роман, художній твір, а не нагромадження чиєїсь вторинної філософської мудрості. Безперечно, навіть у важкуватій своїй побудові, у своїй схованій під стилізаторським порохом іронії роман цей – продукт пізньої, досить стомленої культури. А проте в ньому є сила та жива пластичність зображення, що властива справжньому мистецтву слова:

      «Перед ним лежало невелике, тихе, сірувато-зелене озеро. По той бік здіймалася стрімка, висока скеляста круча з гострим, щербатим гребенем, що ніби розтинав прозоре, зеленкувате, холодне вранішнє небо… Тіто пильно вдивлявся в похмурий гребінь скелі, за яким палахкотіло небо, запалене вранішнім багрянцем. Аж ось ребро скелі блиснуло, наче розпечений метал, що починає топитися, обриси хребта втратили свою чіткість, і він раптом став нижчий, немов підтанув і осів, а з вогнисто-червоної щербини випливло сліпуче світло дня».

      Так пишуть поети, що працюють натхненно і неквапливо. Так писав Гессе – автор «Гри в бісер», роману, що вийшов у світ 1943 року, а через три роки був удостоєний Нобелівської премії.

      А водночас то був, мабуть, й перший постмодерністський роман, але й досі в усій складності своєї гри ще не розпізнаний.

Дмитро Затонський

      Гра в бісер

      Гра в бісер

Спроба загальнозрозумілого вступу в її історію

      …non entia enim licet quodammodo levibusque hominibus facilius atque incuriosius verbis reddere quam entia, verumtamen pio diligentique rerum scriptori plane aliter res se habet: nihil tantum repugnat ne verbis illustretur, at nihil adeo necesse est ante hominum oculos proponere ut certas quasdam res, quas esse neque demonstrari neque probari potest, quae contra eo ipso, quod pii diligentesque viri illas quasi ut entia tractant, enti nascendique facultati paululum appropinquant.

Albertus SecundusTract. de cristall. spirit. ed.Clangor et Collof., lib. I, cap. 28[2]Рукописний переклад Йозефа Кнехта:

      …і хоч з певного погляду речі, що не існують[3], СКАЧАТЬ