Гра в бісер. Герман Гессе
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Гра в бісер - Герман Гессе страница 11

Название: Гра в бісер

Автор: Герман Гессе

Издательство: OMIKO

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn:

isbn:

СКАЧАТЬ в поняттях і стало спільним інтелектуальним надбанням, – усім цим величезним зібранням духовних вартостей гравець у бісер володіє так, як органіст своїм оргàном, і оргàн той доведений до майже неймовірної досконалості, його клавіші й педалі відтворюють весь духовний світ, його регістри майже незчисленні, теоретично на цьому інструменті можна програти духовний зміст цілого всесвіту. Ці клавіші, педалі й регістри твердо зумовлені, змінювати їхню кількість і порядок чи пробувати ще далі вдосконалити їх можна хіба що теоретично: збагачення мови Гри способом введення в неї нового змісту підлягає якнайсуворішому контролю верховного керівництва Гри. І, навпаки, в межах цієї усталеної структури чи, дотримуючись нашого порівняння, в межах складної механіки цього велетенського оргàна перед гравцем відкривається цілий світ можливостей і комбінацій: майже виключено, щоб серед тисячі суворо, за правилами зіграних партій знайшлося хоч би дві, істотно схожих одна на одну. Навіть якби сталося так, що два гравці випадково взяли б для своїх партій ту саму вузьку тематику, то й тоді ті партії могли б цілком відрізнятися одна від одної і за своїм забарвленням, і за манерою виконання, залежно від складу мислення, вдачі, настрою і віртуозності гравців.

      Врешті, історик на свій розсуд може залічувати до якої завгодно доби початок і передісторію Гри в бісер. Бо, як кожна велика ідея, вона, властиво, не мала початку, саме як ідея вона існувала споконвіку. Як ідею, як передчуття й ідеал ми знаходимо її ще в стародавні часи, скажімо, в Піфагора[5], потім у пізню добу античної культури, в колах еллінських гностиків[6], так само в стародавніх китайців, тоді в періоди найбільшого розквіту духовного життя арабсько-мавританського світу, а далі слід її передісторії веде через схоластику й гуманізм середньовіччя до математичних академій сімнадцятого й вісімнадцятого сторіч і аж до романтичної філософії та рун з містичними мареннями Новаліса. В основі кожного прямування духа до високої мети – ufalrersitas litterarum[7], в основі кожної платонівської академії[8], будь-якого спілкування духовної еліти, кожної спроби наблизити одні до одних точні й гуманітарні науки, кожної спроби примирити науку й мистецтво чи науку й релігію лежить та сама вічна ідея, яка для нас набула форми Гри в бісер. Такі великі голови, як Абеляр, Лейбніц, Гегель безперечно мріяли вкласти духовний універсум у концентричні системи й поєднати живу красу духовності й мистецтва з магічною силою формул точних дисциплін. В епоху, коли музика й математика майже одночасно переживали свій класичний період, часто можна було спостерігати зближення і взаємозбагачення цих дисциплін. А за два сторіччя до цього в Миколи Кузанського[9] ми знаходимо думки, навіяні тим самим прагненням, як-от хоча б така: «Дух набирає форми можливості, щоб усе вимірювати його можливістю, і форми абсолютної необхідності, щоб усе вимірювати його єдністю і простотою, як вимірює Бог, і форми необхідного взаємозв’язку, СКАЧАТЬ



<p>5</p>

…скажімо, в Піфагора… – Грецький філософ VI ст. до н. е. привертає до себе увагу Гессе як ініціатор духовної традиції, що фіксувала свій зміст в опрацьованій системі музично-математично-космологічних символів (аналог Гри в бісер). Багато в чому близький до Гессе Томас Манн зауважує про Піфагора: «Число і співвідношення чисел як творчий принцип буття і моральної гідності – тут прекрасне, точне, моральне так дивовижно і врочисто зливалося в ідею авторитету…»

<p>6</p>

в колах еллінських гностиків… – Поширені на початку нашої ери в містах еллінізованого Ближнього Сходу гностичні віровчення, в яких грецька філософія поєднувалася зі східною містикою, надзвичайно цікавили Гессе ще з тих часів, коли він працював над романом «Деміан», тобто з кінця 10-х років (пор. образ гностика-астролога в новелі «Сповідник», що входить до цієї книжки). У гностицизмі Гессе приваблювала спроба охопити цілість буття в його споконвічній двополярності, довести до суперечливого синтезу раціональне й ірраціональне, ідею ладу й заперечення цієї ідеї і т. д.

<p>7</p>

Співдружності наук (лат.).

<p>8</p>

…в основі кожної платонівської академії… – Слово «академія» історично виникло як означення школи Платона, засідання якої відбувалося в гаю Академа біля Афін. Ця школа, що проіснувала близько восьми сторіч, поряд з філософією культивувала математичні, астрономічні й музичні студії (за переказом, над її входом було написано: «Хай не заходить сюди той, хто не вивчав геометрії»), а також аскетичний спосіб життя: споглядання ладу в співвідношенні чисел і в рухові зірок мало навчити впорядкованості духу. Пізніше «Платонівською Академією» називали філософський гурток, заснований XV ст. у Флоренції, та деякі інші інтелектуальні товариства.

<p>9</p>

Микола Кузанський (1401–1464) – теолог, філософ і видатний учений пізнього середньовіччя. В центрі його вчення стоїть діалектична ідея про тотожність протилежностей; ця тотожність здійснюється в Богові, якого він уявляв як ідею граничної спільності, як «нескінченну сферу, центр якої всюди, а поверхня – ніде». Під знаком цієї абсолютної тотожності зникає розщепленість людства на віровчення і віросповідання: за Миколою Кузанським, «усі народи дотримуються єдиної віри під виглядом різноманітних культів». Своє вчення Микола Кузанський любить викладати, користуючись математичними символами: так, Бог для нього – одночасно нескінченне коло й нескінченний трикутник, що він пояснює кресленнями й обчисленнями; Отець, Син і Дух Святий співвідносяться як Єдність, Рівність і Взаємосполучення і т. д.