Гра в бісер. Герман Гессе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ забути про своє виняткове становище і якомога непомітніше влитися в ряди учнів, а навпаки, відверто й задерикувато проголошував свої некасталійські, світські погляди. Між цими двома учнями неминуче мали скластися особливі стосунки: обидва були талановиті, обидва покликані до чогось вищого; це робило їх братами, і воднораз у всьому іншому вони були цілковитою протилежністю один одному. Тільки вчитель незвичайно великого розуму й педагогічного хисту міг збагнути суть завдання, яке виникало з цього зіткнення протилежностей, і за всіма законами діалектики досягти їхнього синтезу. Директорові не бракувало для цього ні таланту, ні доброї волі, бо він не належав до тих учителів, що недолюблюють вихованців, позначених генієм, але в цьому випадку в нього не було найважливішої передумови для успішного втручання: довір’я обох учнів. Плініо, якому подобалася роль сторонньої людини і бунтівника, завжди ставився до директора дуже насторожено, а з Йозефом Кнехтом у Цбіндена стосунки, на жаль, погіршилися через факультативні предмети, і в нього Йозеф не попросив би поради. Та, на щастя, був ще Магістр музики. До нього Кнехт і звернувся по підтримку й пораду, а мудрий старий музикант не злегковажив його звертання і майстерно зіграв цю партію, як ми побачимо далі. В його руках найбільша небезпека і найбільша спокуса в житті юного Кнехта обернулася в цікаву задачу, а сам він виявився гідним цієї задачі. Внутрішня історія дружби-ворожнечі Йозефа й Плініо, чи композиції на дві теми, чи діалектичної гри двох інтелектів, була приблизно така.

      Йозеф, звичайно, перший звернув увагу на свого майбутнього партнера в цій грі, Десиньйорі, й зацікавився ним. І не тільки тому, що Плініо був старшим за нього, вродливим, запальним юнаком, та ще й обдарованим оратором, а насамперед тому, що він був «звідти», з зовнішнього світу, некасталійцем, людиною, яка мала батька, матір, дядьків, тіток, братів та сестер і для якої Касталія з усіма її законами, традиціями та ідеалами була тільки етапом, відтинком шляху, тимчасовим пристановищем. Для цієї білої ворони Касталія не стала цілим світом, Вальдцель був для Плініо такою самою школою, як і всі інші, а повернення в «світ» не загрожувало йому ганьбою і карою, на нього чекав не вступ до Ордену, а кар’єра, шлюб, політична боротьба, одне слово, те «реальне життя», про яке кожному касталійцеві в душі хотілося б дізнатися якнайбільше, бо «світ» був для касталійця тим самим, що колись для схимника й ченця: чимось неповноцінним і забороненим, але й таємничим, цікавим, спокусливим. І Плініо справді не приховував своєї приналежності до того світу, нітрохи не соромився її, а навпаки, пишався нею. З великим запалом – наполовину це була ще хлоп’яча гра, але наполовину вже свідома програма дій – він наголошував на своїй окремішності й користався кожною нагодою, щоб протиставити свої світські погляди касталійським як кращі, правильніші, природніші, людяніші. При цьому він часто посилався на «природу» і «здоровий глузд», протиставляючи їх спотвореному, далекому від життя СКАЧАТЬ