Таємний сад. Фрэнсис Элиза Бёрнетт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й усім суперечити. Але не визнавала такого права за іншими. І поки що не було кому пояснити зарозумілій дівчинці, що хтось може так само ставитися до неї.

      От і в пані Медлок вона бачила тільки суцільний негатив: їй не подобалось ні її простувате червонощоке обличчя, ні недолугий капелюшок. Коли наступного ранку вони рушили в дорогу – далі, в Йоркшир, Мері йшла пероном із високо піднятою головою, намагаючись триматися якомога далі від економки. Сама думка, що її можуть уважати за дочку пані Медлок, була нестерпною.

      Але пані Медлок не турбувала ні сама Мері, ні її думки. Вона була з тих жінок, яких «не цікавлять дитячі витівки». Їй потрібно було тільки виконати наказ пана Арчибальда Крейвена, якому вона ще ніколи не те що не перечила, а навіть запитань не ставила. Хоч саме зараз найменше хотіла опинитися в Лондоні: в ці дні дочка її сестри Марії виходила заміж. Однак пані Медлок дуже цінувала спокійне й високооплачуване місце економки, яке могла втратити через дрібницю.

      – Капітан Леннокс і його дружина померли від холери, – сказав пан Крейвен, як завжди лаконічно й холодно. – Капітан Леннокс був братом моєї дружини, тому я став опікуном їхньої дочки. Дитину треба доправити сюди. Ви поїдете до Лондона й привезете дівчинку.

      Тож пані Медлок спакувала свій маленький саквояж і вирушила в дорогу.

      Мері сиділа в кутку вагона з кислою і злою фізіономією. В неї не було книжки, дивитися у вікно було нецікаво, тому вона склала на колінах свої тоненькі ручки в чорних рукавичках і так застигла, зціпивши зуби. Чорний одяг ще більше підкреслював жовтизну її обличчя, а ріденькі пасма світлого волосся вибивалися з-під чорного капелюшка.

      Це ж треба бути такою примхливою, – подумала пані Медлок, раз у раз позираючи на маленьку статую. Словом «примхлива» в Йоркширі називали розпещених і дратівливих дітей. – Яка дитина здатна так довго сидіти нічого не роблячи!

      Врешті-решт їй набридло придивлятися до дівчинки, й вона заговорила пронизливим голосом:

      – Гадаю, пора розповісти вам про місце, куди ми їдемо. Чи знаєте ви що-небудь про свого дядька?

      – Ні, – відповіла Мері.

      – Ви ніколи не чули, щоб ваші батьки про нього згадували?

      – Ні, – невдоволено відказала Мері й спохмурніла ще більше, усвідомивши: батько й мати взагалі ніколи й ні про що з нею не говорили. Вони ні про що їй не розповідали.

      – Гм! – пробурмотіла пані Медлок, ще уважніше роздивляючись невдоволене личко дівчинки. Якийсь час вона помовчала, потім сказала: – Гадаю, все-таки вам треба дещо розповісти, щоб ви приготувалися. Річ у тім, що ми їдемо в незвичайне місце.

      Мері на це нічого не відповіла, й пані Медлок, розчарована її байдужістю, знову помовчала, а потім зітхнула й повела далі:

      – Маєток досить великий, і пан Крейвен пишається ним. Щоправда, сам будинок досить старий похмурий. Йому вже років шістсот. Він розташований на краю величезного вересового поля. Там близько ста кімнат, хоч СКАЧАТЬ