Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

Чтение книги онлайн.

      Настрій людини, котра не знає, де переночувати, спонукає до переслідування перехожих (особливо жінок), а Гренгуар завжди робив це вельми охоче.

      Отож він замислено йшов за дівчиною, яка, помітивши, що городяни поспішають додому і таверни – єдині місця, де щось продавалося того дня, – зачиняються, поспішала сама й підганяла свою кізку.

      «Десь же, зрештою, вона мешкає, – міркував Гренгуар, – а в циганок добре серце. Хто знає?..»

      І крапки, що їх він поставив у думці після цього недомовленого припущення, таїли в собі якісь невиразні, але дуже принадні сподівання.

      Час від часу, минаючи городян, що замикали двері своїх помешкань, він ловив уривки їхніх розмов, які розривали ланцюг його райдужних припущень.

      Ось якийсь один старий звернувся до другого:

      – А знаєте, метре Тібо Фернікль, холодно сьогодні. (Гренгуар знав про це ще з початку зими).

      – Ще й як, метре Боніфас Дізом. Чи не буде знову така зима, як три роки тому, у вісімдесятому році, коли міра дров коштувала вісім су?

      – Це, метре Тібо, ніщо проти зими тисяча чотириста сьомого року, коли морози стояли від Мартинового дня аж до Стрітення. І такі люті, що в залі засідань судової палати на пері у писаря чорнило замерзало через кожні три слова! І тому не можна було вести протоколу.

      А дві сусідки, стоячи біля вікон із свічками, що потріскували в тумані, вели таку розмову:

      – Чи ваш чоловік розповідав вам, пані ла Будрак, про нещасний випадок?

      – Ні, а що сталося, пані Тюркан?

      – Та кінь пана Жюля Годена, нотаріуса Шатле, перелякався фламандців з їхнім почтом і збив з ніг метра Філіппо Аврілло, облата[32] целестинських монахів.

      – Невже?

      – Істинна правда!

      – Кінь міщанина? О, це вже занадто! Коли б ще кінь рицаря, тоді інша річ!

      І вікна зачинились. Але нитка думок Гренгуара вже урвалася.

      На щастя, він швидко віднайшов і зв’язав її кінці завдяки циганці й Джалі, які йшли поперед нього – дві тендітні, ніжні й чарівні істоти. Гренгуар захоплювався їхніми маленькими ніжками, гарненькими формами, граціозними рухами; в його уяві вони обидві майже зливалися, взаєморозумінням і щирою дружбою нагадуючи молоденьких дівчат, а спритністю, проворністю і легкістю ходи – кізок.

      Тим часом на вулицях ставало з кожною хвилиною темніше й тихше. Уже давно пролунав дзвін, закликаючи городян гасити світло, і тільки вряди-годи на вулиці траплявся перехожий або десь блимав у вікні вогник. Ідучи слідом за циганкою, Гренгуар забрів у заплутаний лабіринт вуличок, перехресть і глухих закутків навколо старого цвинтаря Безневинних немовлят. Усі ці вулички були схожі на клубок ниток, переплутаних котеням. «Вулиці, позбавлені всякої логіки!» – подумав Гренгуар, розгубившись серед безлічі поворотів, що по кілька разів приводили його на те саме місце. Проте дівчина, СКАЧАТЬ