Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ молодої співачки, її чарівне личко надзвичайно жваво відбивало всю примхливість пісні, від пристрасного захвату до величної цнотливості. Вона неначе була то пустотливим дівчиськом, а то королевою.

      Циганка співала невідомою Гренгуарові мовою, здавалося, вона сама не знала якою, бо вираз обличчя співачки мало відповідав змістові пісні.

      Ось цей чотиривірш в її устах звучав нестямно весело:

      Un cofre de gran riqueza

      Hallaron dentro un pilar

      Dentro del, nuevas banderas

      Con figuras de espantar…[27]

      А за хвилину Гренгуарові на очі наверталися сльози – такого виразу вона надавала дальшим словам:

      Alarabes de cavallo

      Sin poderse menear,

      Con espadas, у los cuellos,

      Ballestas de buen echar…[28]

      Та все ж її пісня дихала радістю, і здавалося, що дівчина співає, мов пташка, спокійно, безжурно.

      Пісня циганки порушила задумливість поета, як лебідь порушує гладінь води. Гренгуар слухав її з якоюсь насолодою, забуваючи все на світі. Вперше за довгий час він забув свої страждання.

      Але то була лише коротка мить.

      Той-таки жіночий голос, який урвав танець дівчини, тепер урвав її спів.

      – Чи замовкнеш ти, чортова торохтійко? – крикнула жінка з того ж темного закутка майдану.

      Бідолашна «торохтійка» замовкла. Гренгуар затулив вуха.

      – О клята щербата пилка, що розтрощила ліру! – вигукнув поет.

      Глядачі теж бурчали.

      – К чорту веретницю! – чулося звідусіль.

      І старе опудало, хоч його ніхто й не бачив на майдані, могло б дорого поплатитися за свої нападки на циганку, якби в ту мить увагу натовпу не відвернула процесія папи блазнів, яка, вже обійшовши багато вулиць і перехресть, галасливою юрбою ринула із смолоскипами на Гревський майдан.

      Ця процесія, яку наші читачі бачили, коли вона виходила з Палацу правосуддя, по дорозі зросла, ввібравши всіх паризьких пройдисвітів, гульвіс та волоцюг. І коли вона прибула на майдан, то було величне видовище.

      Попереду простували цигани. Першим, верхи на коні, їхав циганський князь, а поряд ішли його графи, тримаючись за вуздечку та стремена; за ним безладно сунули цигани та циганки із своїми дітьми, які верещали на їхніх плечах; усі – князь, графи, чернь – у лахмітті й сухозлотиці. Далі – королівство Арго[29], тобто весь набрід Франції, розставлений по ранжиру, причому найдрібніші були попереду. Отак ішли вони по четверо в ряд, з різноманітними ознаками своїх звань у цьому дивовижному мистецтві – каліки, кульгаві, однорукі, кишенькові злодії, лжеепілептики, богомольці, хирляки, вдавані паралітики, розпусники, волоцюги, шахраї, палії, крутії, канюки, мазурики, домушники, – перелік усіх стомив би самого Гомера. У центрі конклаву мазуриків і домушників ледве можна було розгледіти короля Арго, великого кесаря, який сидів навпочіпки на легенькому візочку, запряженому двома великими собаками. За королівством Арго СКАЧАТЬ