Lustrum. Роберт Харрис

Чтение книги онлайн.

      – Дарма ти непокоїшся, консуле. Я переконаний, Цезар не наважиться висувати свою кандидатуру – а якщо зробить це, то провалиться з тріском. Не здурів же римський народ. Це ж вибори очільника державної релігії. Від нього вимагається бездоганна моральність. А як тобі Цезар в ролі охоронця цнотливих весталок? Йому ж доведеться жити з ними в одному будинку. Це все одно що козла запустити до городу.

      Катулл відійшов, та я помітив, що в очах його з’явився сумнів.

      Незабаром поширилися чутки, що Цезар і дійсно має намір висувати свою кандидатуру. Ніхто з нормальних людей цю ідею не підтримував – і містом почали кружляти грубі жарти з цього приводу, над якими всі гучно сміялися. Та щось таке було в цьому – думаю, в самому нахабстві, – щось таке, що не могло не викликати захоплення. «Він – найбільш феноменальний гравець з усіх, кого я колись зустрічав», – колись сказав про нього Цицерон.

      – Щоразу, коли програє, він просто подвоює ставки та знов кидає кості. Тепер я розумію, чому він відмовився від просування закону Рулла та дав спокій Рабірію. Він зрозумів, що верховний жрець навряд одужає, прорахував всі варіанти та зрозумів, – що бути понтифіком – набагато цікавіша ставка, ніж обидві попередні.

      Цицерон здивовано похитав головою та почав працювати над тим, щоб і третя ставка теж не зіграла. І він би мав успіх, якби не дві речі. Перша з них – це неймовірна впертість Катулла та Ізаурика. Цицерон витратив декілька тижнів на переговори з ними, намагаючись їх переконати не виставляти свої обидві кандидатури, бо це лише розколюватиме антицезарівську коаліцію. Та ці старці були гордими та мали вразливе самолюбство. Вони не поступалися, відмовлялися тягнути жереб і не хотіли висувати нікого в якості компромісного спільного кандидата. Тому зрештою обидва імені значилися у виборчих бюлетенях.

      А другою річчю стали гроші – вони-то й відіграли вирішальне значення. Свого часу подейкували, що Цезар витратив таку купу грошей на підкуп триб, що монети возили тачками. Де він їх стільки взяв? Всі показували на Красса. Та навіть для Красса сума в двадцять мільйонів була немалою. Адже саме двадцять мільйонів сестерціїв, якщо вірити чуткам, заплатив Цезар за своє обрання! Що б там не казали, але напередодні голосування, яке мало місце в березневі іди[8], Цезар усвідомлював, що його провал означатиме для нього кінець. Він ніколи не зміг би повернути таку суму, якби його кар’єра пішла тепер нанівець. В такому випадк у все, що йому лишилося б, це приниження, безчестя, вигнання та, можливо, самогубство. Саме тому я схильний вірити відомій історії про те, що, виходячи зі свого будинку на Марсове поле, Цезар поцілував мати та сказав, що або повернеться верховним жерцем, або ж не повернеться ніколи.

      Майже цілий день тривало голосування, та за іронією – а нею наскрізь пронизана вся політика – саме Цицерону довелося оголошувати результати. Весняне сонце схилилося за горою Янікул – і небо було розмальоване пурпурними, червоними та рожевими смугами, ніби як з рани через пов’язку просочувалася кров. Цицерон безпристрасно зачитав результати голосування. З сімнадцяти СКАЧАТЬ