Айвенго. Вальтер Скотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Грубі сандалії, прикріплені ременями до оголених ніг, капелюх із широкими крисами, обшитий по боках мушлями, окутий залізом довгий ціпок з прив’язаною зверху пальмовою гілкою, – ось яким було вбрання прочанина. Він тихенько ввійшов слідом за усіма і, побачивши, що за нижнім столом навряд чи знайдеться місце для челяді Седріка і почту його гостей, відступив до вогнища і сів на лаву під його навісом. Там він став сушити свій одяг, мовчки очікуючи, поки за столом звільниться для нього місце чи то дворецький дасть йому чогось поїсти тут, біля вогнища.

      Седрік з урочистою привітністю підвівся назустріч гостям, спустився з чільного помосту і, ступивши три кроки до них, зупинився.

      – Вельми шкодую, шановний пріоре, – мовив він, – що обітниця, дана мною, не дозволяє мені пройти далі назустріч гостям, навіть таким, як ваша превелебність і славний лицар-тамплієр. Але мій дворецький, певно, пояснив вам причину такої поведінки, що може здатися моєю нечемністю. Перепрошую також за те, що розмовлятиму з вами своєю рідною мовою, і прошу вас робити так само, якщо ви знаєте її настільки, щоб це не стало вам у клопіт; якщо ж ні, то я досить добре володію норманською мовою, тож зможу зрозуміти те, що ви захочете мені сказати.

      – Обітниць слід дотримуватися, вельмишановний Франкліне, – відповів абат, – чи, коли на те ваша ласка, вельмишановний тане, хоча цей титул вже відійшов у минуле. Обітниці – це ті узи, що пов’язують нас з небесами, або ті мотузки, якими жертву прив’язують до олтаря; а тому, як я вже сказав, їх слід дотримуватися непорушно, якщо їх не відмінить наша свята Матінка-Церква. Що ж до мови, я залюбки розмовляю тією говіркою, якою розмовляла моя покійна бабуся Хільда Мідлгемська[102], праведна смерть якої була дуже подібною до смерті її славетної тезки, якщо можна так висловитись, блаженної пам’яті святої і преподобної Хільди в абатстві Вітбі – упокой, Господи, її душу!

      Коли пріор завершив свою промову, виголошену люб’язно та щиро, тамплієр коротко сказав:

      – Я завжди говорив французькою, мовою короля Річарда і його дворян; але розумію англійську настільки, щоб порозумітися з народом цієї країни.

      Седрік[103] кинув на нього один із тих непримиренних поглядів, якими завжди зустрічав будь-яке порівняння між ворожими країнами; але, згадавши про свій обов’язок господаря, потамував лють і помахом руки запросив гостей сісти в крісла нижче його власного, проте поруч із собою, а потім наказав подавати на стіл.

      Челядь метнулася виконувати наказ, і тієї ж миті Седрік побачив свинопаса Гурта і його товариша Вамбу, які щойно увійшли до зали.

      – Покликати сюди цих ледацюг! – нетерпляче гукнув Седрік.

      Коли раби з винуватим виглядом підійшли до помосту, він спитав:

      – Це що ж таке, мерзотники? Де це ти так забарився сьогодні, Гурте? ти, поганцю, пригнав стадо додому чи залишив його забродам та розбійникам?

      – Усе стадо ціле, як бажає ваша милість, – відказав Гурт.

      – Та СКАЧАТЬ