Айвенго. Вальтер Скотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже казали, над довгим нижнім столом не було ніякого покриву – ні стелі, ні балдахіна, ні завіс на сяк-так побілених стінах, ні килима на глиняній підлозі; замість стільців стояли грубі лави.

      При середині верхнього столу стояли два крісла, трохи вищі від інших, призначені для господаря і господині, які головували за трапезою і тому мали почесне звання «роздавачів хліба». До кожного з цих крісел була притулена лавочка для ніг, оздоблена різьбою і візерунком із слонової кістки, що свідчило про визначне положення тих, кому вони належали.

      В одному з цих крісел зараз сидів Седрік Сакс, що з нетерпінням чекав вечері. За своїм званням він був усього лише таном, чи то, як називали його нормани, френкліном, але запізнення обіду чи вечері дратувало його не менше, ніж будь-якого олдермена старих і нових часів.

      З обличчя Седріка було видно, що це людина відверта, запальна і нетерпляча. Він був середнім на зріст, плечі мав широкі, руки довгі; вся його міцна статура вказувала на те, що він звик переносити знегоди війни або втому на полюванні. Його голова була правильної форми, зуби білі; широке обличчя з великими блакитними очима виражало мужність, щирість і таку доброзичливість, яка легко поступається раптовому гніву. Погляд його був гордим і водночас сторожким, бо цьому чоловікові все життя доводилося відстоювати свої права, на які постійно хтось зазіхав; а його спритна, запальна і тверда вдача змушувала його постійно дбати про своє становище. Довге русяве волосся Седріка було розділене рівним проділом від тім’я до лоба і спадало на плечі; в ньому майже не було сивини, хоча Седрікові минав шістдесятий рік.

      На ньому був зелений каптан, оторочений біля коміра і вилог сірим хутром, що є не таким цінним, як горностаєве, і добувається зі шкурок сірої вивірки. Каптан був розстебнутий, і під ним проглядала тісна куртка з червоного сукна, яка щільно облягала тіло. Штани з такої самої тканини доходили до колін, залишаючи гомілки оголеними. Взуття його було такої самої форми, як у його селян, проте зроблене з кращої шкіри і прикрашене спереду золотими застібками. На руках у Седріка були золоті браслети, на шиї – масивне намисто з цього ж коштовного металу; талію оповивав пояс, усипаний самоцвітами; до пояса був привішений короткий прямий двобічний меч із загостреним кінцем. За кріслом висів довгий плащ з червоного сукна, оторочений хутром, і розшита візерунками шапка. Це був звичайний для тих часів святковий одяг багатого землевласника. До спинки його крісла була приставлена коротка рогатина з широким сталевим наконечником, якою він користувався під час прогулянок замість тростини, та й замість зброї.

      Декілька служників, чиє вбрання являло собою наче щось середнє між розкішними шатами господаря і вбогою одежиною пастуха Гурта, дивилися в очі своєму володарю і чекали його наказів. Двоє чи троє старших слуг стояли на помості, за спиною в Седріка; решта лишалися в нижній частині зали. Тут були й слуги іншої породи: три кошлаті хорти, з якими в ті часи полювали на вовків та оленів; кілька великих худих гончаків і два маленькі песики, яких тепер називають тер’єрами. СКАЧАТЬ