Айвенго. Вальтер Скотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з’явилася до столу в самій юпці та чепчику. В наших краях жодна леді не вдягається так скоро, як леді Ровена.

      Це переконливе міркування начебто трохи заспокоїло Сакса; він промимрив у відповідь щось нерозбірливе і зауважив:

      – Дай Боже, щоб наступного разу, коли вона збереться до церкви Святого Іоанна, надворі було ясно. От що, – вів далі він, звернувшись до чашника і раптом підвищуючи голос, ніби зрадівши, що є нагода вилити свою лють на безсловесного співбесідника, – якого дідька Гурт досі робить у полі? Пом’яніть моє слово, зі стадом щось таки трапилося! Хоча він завжди був добрим слугою… Я вже думав, чи не взяти його собі в охоронці.

      Цієї миті чашник Освальд наважився боязко натякнути, що сигнал гасити вогні був поданий лише годину тому. Ця спроба постати на захист приятеля виявилася невдалою, оскільки чашник торкнувся теми, згадка про яку була нестерпною для Сакса.

      – Чорти б його взяли, той сигнальний дзвін, – загорлав Седрік, – і того лиходія, що його вигадав, і безмозкого хлопа, що сміє патякати про нього по-саксонськи саксонським вухам! Сигнальний дзвін… – продовжив він, хвилю помовчавши. – Еге ж… Сигнальний дзвін змушує порядних людей гасити в себе вогні, щоб злодіям та розбійникам поночі легше було грабувати. Атож, сигнальний дзвін! Реджинальд Фрон де Беф і Філіпп де Мальвуазен знають, яка користь із сигнального дзвону, незгірш від Вільгельма Покидька та всієї норманської наволочі, що воювала під Гастінгсом. Одної чудової днини я почую, що всі мої статки загарбало це розбійне кодло, аби не здохнути з голоду! Вони ж можуть жити тільки з розбою… Мій вірний раб убитий, моє добро вкрадене, а Вамба… де ж Вамба? Хтось наче казав, що він пішов з Гуртом?

      Освальд це підтвердив.

      – Ось тобі й маєш! Отже, саксонського дурня теж узяли на службу до норманського лорда. Воно й так, справді: всі ми дурні, коли погоджуємося їм служити і терпимо їхні знущання! Якби ми вродилися несповна розуму, в них, їй-право, було б менше підстав з нас глузувати. Та заждіть, я їм помщуся! – вигукнув він, підхоплюючись із крісла і хапаючи рогатину при самій лише думці про уявну кривду. – Я поскаржуся в Головну раду, в мене вистачить і друзів, і союзників. Викличу нормана на чесний поєдинок, як і подобає чоловікові. Нехай б’ється в панцирі, в кольчузі, при повному обладунку, – може, це надасть боягузові трохи сміливості. Бувало, я отаким дротиком пробивав стіни, втричі товщі від їхніх щитів. Вони, може, вважають, що я застарий для такого діла, та я їм покажу, що, хоч я один на світі, в жилах Седріка тече кров Герварда! Ох, Вілфреде, Вілфреде, – мовив він з гіркотою, – якби ти міг подолати свою нерозумну пристрасть, твій батько не лишився б на старості сам-один, як дуб у чистому полі, що простягає свої поламані та голі віти назустріч буревію!

      Ці роздуми, як видно, стишили його лють і перетворили її на тиху скорботу. Він віджбурнув дротик, усівся на колишнє місце, похнюпив голову і поринув у глибоку задуму.

      Раптом СКАЧАТЬ