Айвенго. Вальтер Скотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ по дорозі зустрічає свій почет. Балада дійшла до нас без кінцівки, і тому ми не знаємо, як правда випливає назовні; напевне, це відбувається так само, як в інших творах з подібним сюжетом: господар чекає, що його стратять за надто сміливе поводження з королем, який не відкрив свого імені, і вельми здивований, натомість отримавши винагороду.

      У збірці містера Хартшорна є балада з таким самим сюжетом – «Король Едуард і пастух»; що стосується зображення тогочасних звичаїв, вона набагато цікавіша, ніж «Король і відлюдник», але наводити її тут ми не будемо. Читач уже склав собі уявлення про першоджерело, з якого ми запозичили цей епізод роману, і уподібнення грішного ченця до брата тука з історії Робіна Гуда має здатися йому цілком природним.

      Ім’я Айвенго підказав авторові старовинний вірш. Будь-який романіст свого часу висловлював бажання, подібне до слів Фальстафа[16], який хотів дізнатися, де торгують гарними іменами. У таку хвилину авторові спав на думку вірш, де згадуються назви трьох маєтків, відібраних у предка славетного Хемпдена в покару за те, що він ударив Чорного принца[17] ракеткою, посварившись з ним під час гри у м’яч:

      І відняли у Хемпдена в покару

      Маєтки славні ці – Трінг, Вінг, Айвенго;[18]

      Він радий був їх у казну віддати,

      Аби життя своє порятувати.

      Це ім’я відповідало авторському задуму з кількох причин: по-перше, воно має староанглійське звучання, по-друге, в ньому немає жодних посилань на характер твору. Друга обставина має дуже велике значення для автора. Так звані «цікаві» назви насамперед розраховані на продавців книг або видавців, які з допомогою цих назв продають книжку перше, ніж вона побачить світ. Проте автор, погодившись на те, щоб до його ще не опублікованого твору була штучно привернута увага читачів, ставить себе в скрутне становище: в разі якщо, викликавши надто великі сподівання, він не зможе їх виправдати, це стане фатальним для його літературної слави. Крім того, натрапивши на таку назву, як «Порохова змова»[19] чи щось подібне, пов’язане зі світовою історією, будь-який читач іще до того, як побачить саму книжку, вже уявлятиме собі перебіг подій і очікуватиме на те, що твір принесе йому певну втіху. Може статися, що читач розчарується у своїх сподіваннях, і в такому разі він засудить автора чи його твір, що завдали йому такої прикрості. У цьому випадку письмен-ника засуджують не за те, що він не досягнув поставленої мети, а за те, що він мітив у тому напрямі, про який і гадки не має. Маючи досвід невимушених стосунків з читачами, автор може, до речі, згадати про те, що Окінлекський рукопис[20], де наводяться імена цілої зграї норманських баронів, підказав йому страхітливе ім’я Фрон де Беф.

      «Айвенго» мав неабиякий успіх, коли з’явився, і, скажімо так, надав авторові право самому диктувати собі закони, оскільки віднині йому дозволено описувати в своїх творах як Англію, так і Шотландію.

      Образ красуні-єврейки викликав співчуття в деяких читачок, які СКАЧАТЬ