Небезпека «Дому на околиці». Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Убийте не збагну, куди поділася ця дівчина, – примовляв він таким голосом, що легко долинав туди, де ми сиділи. – Нік! Агов, Нік!

      Міс Баклі підвелася.

      – Я так і знала, що вони, напевно, вже нервуються. Гей, Джордже, я тут!

      – Фреді до нестями кортить випити. Ходімо, дівчинко.

      Він з неприхованою цікавістю зиркнув на мого друга-бельгійця, який, певно, істотно відрізнявся від більшості знайомих Нік.

      Дівчина помахом руки представила їх одне одному.

      – Це старпом Челленджер… е-е…

      Але, на мій подив, Пуаро не повідомив їй прізвища, на яке та чекала. А натомість підвівся, склав украй церемонний уклін і пробурмотів:

      – Із британського військово-морського флоту. Я надзвичайно високої думки про британський військово-морський флот.

      На зауваження такого штибу англієць не одразу знайде гідну відповідь. Старпом Челленджер почервонів, і Нік Баклі в такій ситуації перебрала командування на себе.

      – Ходімо, Джордже. Годі витріщатися. Треба знайти Фреді та Джима.

      А сама посміхнулася Пуаро.

      – Дякую за коктейль. Сподіваюся, з вашою кісточкою все буде гаразд.

      Кивнувши й мені, дівчина спритно взяла моряка під руку, і вони обоє зникли за рогом.

      – То це один із приятелів мадемуазель, – замислено пробурмотів мій друг. – Один із її «гаміркого збіговиська». Що скажете про нього? Висловте свою експертну оцінку, Гастінґсе. Він, як у вас говорять, «чудовий хлопець», так?

      Якусь мить помовчавши, – а тим часом силкуючись збагнути, про що ж саме, на думку Пуаро, йдеться у вислові «чудовий хлопець», – я не без деякого сумніву погодився.

      – Здається, непоганий… еге. Наскільки можна сказати з побіжного погляду.

      – Цікаво… – зауважив той.

      Дівчина забула свого капелюшка. Пуаро, нагнувшись, підняв його й неуважно покручував на пальці.

      – Чи відчуває він до неї tendresse[8]? Як гадаєте, Гастінґсе?

      – Любий мій Пуаро! Та звідки ж мені знати? Дайте-но цього капелюшка сюди. Леді спохопиться й шукатиме його. А я віднесу їй.

      Бельгієць не звернув жодної уваги на моє прохання, а так само повільно покручував капелюшка на пальці.

      – Pas encore. Ça m’amuse[9].

      – Та годі вже, Пуаро!

      – Так, друже мій, я старію і впадаю в дитинство, хіба ні?

      Він так точно описав моє відчуття, що я навіть дещо збентежився, як би тут висловитися. Пуаро видав короткий смішок, а відтак, нахилившись до мене, притис пальця до носа.

      – Ну, ні… я не той слинявий ідіот, за якого ви мене маєте! Ми повернемо цього капелюшка – звісно, повернемо! – але пізніше. Принесемо його в «Дім на околиці» і так знову матимемо нагоду зустрітися з чарівною міс Нік.

      – Пуаро, – звернувся я. – Підозрюю, що ви закохалися.

      – Вона ж бо гарна дівчина, еге ж?

      – Ну… СКАЧАТЬ