Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ людина начебто й не хоче бути багатою, навіть боїться. Чого ж вона хоче? А вона завжди хоче одного: щоб хтось інший не став багатим. Багатшим, ніж вона.

      – Чесної людини в нас не знайдеш, а святі є.

      – Небитих поколінь нам не діждати; російська людина не розуміє свободи, їй потрібен жандарм і нагайка.

      – Два головних російських слова: війна і тюрма. Украв, погуляв, сів… Вийшов і знову сів…

      – Російське життя має бути злим, нікчемним, тоді душа підноситься, вона усвідомлює, що не належить цьому світові… Що брудніше й кривавіше, то більше для неї простору…

      – Для нової революції немає ні сил, ні якогось божевілля. Куражу немає. Російській людині потрібна така ідея, щоби сироти по шкірі…

      – Так наше життя й метеляється – між бардаком і бараком.

      Комунізм не помер, труп живий.

      Беру на себе сміливість сказати, що ми втратили свій шанс, який у нас був у 1990-ті роки. На запитання: якою має бути країна – сильною чи гідною, де людям добре жити, обрали перший варіант – сильною. Нині знову час сили. Росіяни воюють із українцями. Із братами. У мене батько – білорус, мати – українка. І так у багатьох. Російські літаки бомблять Сирію…

      Час надії змінився часом страху. Час повернув назад… Час секонд-хенд…

      Нині я не впевнена, що дописала історію «червоної» людини…

      У мене три домівки – моя білоруська земля, батьківщина мого батька, де я прожила все життя; Україна, батьківщина моєї мами, де я народилася; й велика російська культура, без якої я себе не уявляю. Вони мені всі дорогі. Але важко за наших часів говорити про любов.

      Нотатки співучасника

      Жертва і кат однаково відразливі, й урок табору полягає в тому, що це – братерство в падінні.

Давид Руссе. Дні нашої смерті

      У кожному разі, нам слід пам’ятати, що за перемогу зла у світі відповідають насамперед не його сліпі виконавці, а духовно видющі служителі добра.

Ф. Степун. Що збулося та що не збулося

      Ми прощаємося з радянським часом. Із тим нашим життям. Я намагаюся чесно вислухати всіх учасників соціалістичної драми…

      Комунізм мав божевільний план – переробити «стару» людину, «ветхого Адама». І це здійснилося… може, лише це й здійснилося. За сімдесят з гаком років у лабораторії марксизму-ленінізму створили окремий людський тип – «homo soveticus». Хтось вважає, що це трагічний персонаж, а хтось називає його «совком». Мені здається, я знаю цю людину, вона добре мені знайома, я з нею поруч, пліч-о-пліч прожила чимало років. Вона – це я. Це мої знайомі, друзі, батьки. Кілька років я мандрувала всім колишнім Радянським Союзом, тому що homo soveticus – це не лише росіяни, а й білоруси, туркмени, українці, казахи… Ми тепер мешкаємо в різних державах, розмовляємо різними мовами, але нас ні з ким не сплутаєш. Впізнаєш одразу! Усі ми, люди із соціалізму, схожі й не схожі на решту людей – у нас свій словник, свої уявлення про добро і зло, про героїв і мучеників. СКАЧАТЬ