Венера в хутрі. Леопольд фон Захер-Мазох

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рідкість. Я – можете повірити мені на слово – так уже багато побачив по церквах Галичини та по Русі, що направду, то був не такий уже й нездалий гендель. Агов, Мошку!..

      Шинкар прибіг підстрибом, сплюнув кілька разів через плече, вийняв із кишені коркотяг, оббив із пляшки сургуч, здув крихти, а тоді взяв пляшку між свої худі коліна й, гучно крекчучи, витягнув корок. А на довершення ще раз подув на пляшку й налив золотистого токаю у дві найчистіші чарки, які тільки б могли знайтися в Ізраїлі. Боярин підняв свою чарку.

      – За ваше здоров’я.

      Він бажав мені щиро, одним махом вихилив чарку. Смакошем він не був, мав би довше смакувати вино, взяти на язик, потім на піднебіння. Єврей, зазираючи йому в очі, вкрадливо казав:

      – Це честь мені, що пан благодійник знову завітав до мене у доброму здоров’ї. – Мошко на цих словах намагався стати в позу лева, ще й уважав за необхідне розчепірювати дряблі руки, що були, мов пощерблені вуха помпейських амфор, і переминатися з ноги на ногу, то вгору, то вниз, ніби натискаючи ніжний млинок.

      – А як почувається милостива пані благодійниця та любі дітки?

      – Добре! Добре! – мій боярин налив собі другу чарку й вихилив її, але робив усе, потупивши очі, немов засоромившись. А коли єврея вже й слід простиг, він знічено глянув на мене, і я побачив, як він почервонів аж до кінчиків вух. Довго мовчав, довго курив, налив мені вина, а тоді ледь чутно сказав:

      – Я, напевно, видаюся вам смішним. Гадаєте собі, мабуть, – має старий осел жінку й дітей удома, а мені збирається оповідати про свої романи, побачення та любовні листи. Будь ласка, нічого не кажіть, я й сам знаю. Але бачите, так приємно іноді порозмовляти з чужинцем, от я й подумав… а потім знову… вибачте… це й справді дивно. Двоє людей зустрічаються, щоб ніколи вже більше не побачитися. Можна собі дозволити розкутість, мовляв, яке мені діло, що він собі про мене подумає. Але це не так. Принаймні в мене не так. Я не хочу виставляти себе в кращому світлі. Такий ось звабник завжди є поєднанням жаги та честолюбства. Якби про мої пригоди ніколи анічогісінько не було відомо, я почувався б найнещаснішою людиною на світі, тому й розповідаю про них кожному стрічному, і всі мені заздрять, а сьогодні я виставив себе на посміховисько.

      Я спробував заперечувати.

      – Прошу вас, не треба, так воно є – на посміховисько, бо ж ви не знаєте моєї історії. Весь світ знає, що зі мною трапилося, а ви – ні. Коли подобаєшся жінкам, стаєш сміховинно честолюбним, хочеш, щоб кожен був про тебе доброї думки, роздаєш гроші жебракам на вулиці, а свої історії – чужакам у шинку. О! Це справді смішно. Що ж, мушу вам усе розповісти за порядком. Тож будьте ласкаві вислухати мене. Не знаю чому, але маю до вас трохи довіри.

      Я подякував.

      – Ну, добре. З чого ж ми почнемо? Карт немає!.. Тож я хочу… але ні… і все-таки… Подумайте лишень… добра птиця ніколи не гидить у своєму гнізді. Це скаже вам кожен селянин. Але я не добра птиця. Я така собі легка птиця, весела птиця! Гей, Мошку, ще пляшку токаю! Я хочу розповісти вам свою історію.

СКАЧАТЬ