Справа зниклої балерини. Олександр Красовицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ми можемо зустрічатися після полудня. Коли ви матимете вільний час.

      – Дякую. Я почну завтра, – з готовністю пообіцяла дівчина.

      – Домовились. Чекатиму на вас.

      Міра підвелась, Тарас Адамович теж, злегка кивнувши їй на прощання. Вже збираючись йти, вона усміхнулась, звичним рухом помістила ридикюль на згин ліктя, злегка опустила і знов звела голову в капелюшку.

      – Міро! – прозвучало раптом неподалік.

      Світла блузка, стримана спідниця, книжка в лівій руці. Незнайома дівчина тримала її, стискаючи пальці. Вся її постава була якась занадто напружена, що створювало дивний контраст з меланхолійно-розслабленою позою Міри. Томашевич здивовано подивилась на дівчину. Тарас Адамович ввічливо усміхнувся. Не починав діалог, чекав пояснень. Врешті, це незнайомка втрутилася в їхню розмову, отож долати незручні паузи – теж їй.

      – Прошу вибачити, – спокійно і з викликом мовила вона, ні до кого не звертаючись, і повторила, – Міро! Професор Лобода просив переказати, що чекає на тебе в бібліотеці.

      – Так, дякую, я вже йду, – і мовила:

      – До зустрічі, Тарасе Адамовичу.

      – До зустрічі, – відізвався він.

      Пішла.

      Незнайомка, здається, йти не збиралась. Тарас Адамович підняв валізку, поклав в неї записник, озирнувся на дівчину, що продовжувала стояти поруч. Міра Томашевич зникла за дверима будівлі з Мінервою.

      – Ви з поліції? – не надто ввічливо запитала незнайомка.

      – Ні, – без зайвих пояснень відповів він.

      – Ви схожі на слідчого.

      – Можливо.

      – Розшукуєте її сестру?

      Він уважно подивився на курсистку. Вона ж – теж курсистка? Інакше чому б говорила про лекції? Широке обличчя. Занадто високий лоб, маленькі очі. Не надто приємні риси. Чи вони просто здались такими, коли дівчина втрутилась у чужу розмову?

      – Ви щось знаєте про зникнення її сестри? – спокійно запитав Тарас Адамович.

      – Ні. Знаю одне – якщо її сестру не знайдуть до жовтня, навряд чи Томашевич зможе заплатити за навчання.

      Він надів капелюх.

      – Мене це не обходить.

      – Чому ж. Так само вона не зможе заплатити вам. У цьому місті, здається, заробляють тільки балерини, – вона насмішкувато проказала останню фразу.

      – Ви чудово поінформовані, – ввічливо відповів на її заувагу Тарас Адамович.

      – Дякую, – холодно відповіла курсистка, – але після того, як Томашевич звернулася в поліцію, тут усі знають про те, що її сестра зникла.

      – Ви це не схвалюєте? – поцікавився він.

      – Курси нині працюють тільки завдяки надзусиллям професорів та курсисток. Скандальні історії нам ні до чого.

      – Надзусиллям? – здивовано запитав колишній слідчий, хоч і не був певен, що хоче почути пояснення.

      Дівчина відповіла:

      – У місті далеко не всі з розумінням ставляться до бажання жінок отримувати освіту. Тим паче – юридичну. Гадаю, Міра вправно використовувала СКАЧАТЬ