Смерть Юди. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      – Як же звати твого Бога?

      – Ісус Христос.

      – А скіфи мають Ормузда, який відвічно бореться з духом зла, брехні й темряви Аріманом, ми ж знаємо єдиного Рода – і вже й сармати почали йому поклонятися. А у вас Ісус… Різні імена, а Бог один.

      – Не зовсім так, Ладо. Ваші боги поганські, а я був апостолом у справжнього єдиного Бога на землі.

      – Який ти дивний, – засміялася Лада, – говориш те саме, що і я, а ніби сперечаєшся. Так, Бог єдиний для всієї землі, тільки по-різному його називають… Якби богів було багато, то вони, напевне, й воювали б між собою, перемінившись з богів добра у божків зла, – і тоді загинув би світ. Ти уявляєш, усе, це, що бачиш довкола, спалахнуло б ураз синім вогнем! – Лада заперечливо похитала головою, наче й думку таку допускати до себе боялася, і Тома теж, глянувши на степ, над яким підводилося сонце, прошепотів:

      – Ні, такого не повинно статися.

      – А ти прийшов нам розповісти про Ісуса? – все ще допитувалася дівчина.

      – Ми вчора поблагословили ваш край і хреста поставили на найвищій кручі над Данапром. Сам верховний волхв Богодан дозволив нам відправити святе дійство.

      – Та це ж мій вітець!.. Добре, а ти підеш зі мною на русалії?

      – Не гоже слузі Христовому бувати на поганських ігрищах, – відказав Тома, боязко оглянувшись, начебто за спиною в нього міг стояти й слухати Андрій Первозваний.

      – Як же ти проповідуватимеш Христову науку в Оріяні, не знаючи оріянських обрядів?

      – Обряди ваші заникнуть, коли пізнаєте правдивого Бога, – далі говорив Тома з чужого, Андрієвого, голосу.

      – Ніколи! – заярілася дівчина. – Якщо твій Бог справжній, то він прийме й освятить все те, що протягом віків створили наші люди!

      – Але ж тоді та віра не буде юдейською…

      – А чому вона має бути юдейською, адже Бог єдиний для всього світу, і кожен народ одягає Бога в свої шати.

      – Напевне, так, – мовив Тома в задумі. – Ходімо, веди мене у свій світ.

      …З повним глеком цілющої води, зачерпнутої з єрихонського джерела, вертався Тома оазою далекого оріянського світу, з яким за двадцять три роки свого перебування над Данапром і Россю встиг зріднитися й полюбити його – працьовитого, наївного й безтурботного. І дивувався, й неспокій мучив його не раз: надто легко приймали оріяни нову віру – так само, як надто довірливо впускали на свою землю і до своїх хат номадів-зайд, що безупину перекочовували перехресними дорогами по степовому краю: заходили в Оріяну сармати, скіфи й роксоляни, а теж і роші, яким апостол Андрій показав з півночі дорогу, – і віру в оріян приймали і запановували тут.

      Тож пробував Тома вселити в оріян бодай краплю свого невір’я: їхня гостинність була для них згубною; вони цього не знали й купалися в своїх обрядах і співали й прославляли вже поганськими піснями Томиного вчителя Ісуса, в будні не розгинали спин на полі, а чужинець тим часом у їхніх весях кермував громадами й, віру СКАЧАТЬ