Знахар. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Через деякий час до них приєдналися ще двоє чоловіків, з вигляду робітники. Товста, сильно розфарбована офіціантка також присіла до них. Вони вже пили третю пляшку, коли раптово з бокової кімнати почувся голосний жіночий сміх.

      Професор Вільчур зірвався на рівні ноги. Кров ударила у скроні, секунду він стояв нерухомо. Він міг присягнутися, що це був голос Беати. Раптовим рухом відіпхнув товариша по чарці, який перегороджував йому дорогу, й одним скоком опинивсь у дверях.

      Дві гасові лампи яскраво освітлювали невелику кімнату. За столиком сидів якийсь кремезний чоловік із великим животом і веснянкувата дівчина у зеленому капелюшку.

      Вільчур повільно повернувся, важко впав на стілець і зайшовсь у плачі.

      – Налий йому ще, – пробурмотів чоловік у жокейці. – Він уже готовенький.

      Він потряс Вільчура за плече.

      – Пий, братику, пий! Що там!

      Коли об одинадцятій зачиняли шинок, компаньйони мусили підтримувати Вільчура, бо той вже не міг іти самостійно, заточуючись своїм великим тілом, хитався на всі боки. Вони важко сопіли. На щастя, йти далеко не довелося. За рогом, у темній пустій вуличці, чекав фаетон із піднятим тентом. Без слова запакували Вільчура всередину і втиснулися поряд з ним. Візник погнав коня.

      Через кільканадцять хвилин будинки стали траплятися все рідше. Обабіч, тут і там між парканами, блищало світло гасових ламп. Врешті й воно зникло. Натомість у ніздрі вдарили випари великого сміттєзвалища. Фаетон повернув убік, відразу не стало чути цокання кінських копит, бо їхали по м’якій ґрунтовій дорозі. Доїхали до першої глиня- ної ями.

      – Стій краще тут, – почувся тихий голос.

      Хвилину прислухалися. Десь далеко чувся гул міста. Тут же панувала цілковита тиша.

      – Викидай його, – пролунала коротка команда.

      Три пари рук вчепились у безвладне тіло. За мить вміст кишень було очищено. Без зусиль зняли пальто, піджак і жилетку. Раптом, очевидно, під впливом холоду, Вільчур прийшов до тями і закричав:

      – Що це, що ви робите?..

      Одночасно він силувався підвестися з землі. У той момент, коли вже майже стояв на ногах, отримав страшний удар у потилицю. Беззвучно звалився, як колода, на землю. Позаяк, падаючи, він закотився аж на край глибокої ями, до якої зсипали сміття, тіло зсунулось на дно.

      – Холера! – лайнувся один. – Не міг притримати?

      – А для чого?

      – Дурне щеня! Для чого? Зараз лізь в яму по черевики та штани!

      – Сам лізь, коли ти такий хитрий.

      – Що ти сказав? – перший загрозливо наблизився до нього.

      Ішло вже до бійки, коли обізвався флегматичний голос візника, який до цього часу мовчки палив цигарку.

      – А я кажу: поїхали. Хочете, щоб нас тут накрили?..

      Чоловіки опам’ятались і вскочили у фаетон. Кінь рушив з місця. Перед виїздом на головну вулицю затрималися, візник із-під козел вийняв старий мішок і ретельно витер усі колеса від сміття, яке причепилося до них, СКАЧАТЬ