Знахар. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ справи, Рафале? – енергійно заговорив Зигмунт дружнім тоном.

      – Що нового у тебе? – професор простягнув йому руку.

      – Що ти так сидиш у потемках? Дозволиш? – і, не чекаючи відповіді, крутнув вимикач. – Холодно тут, собача осінь. Що я бачу! Дрова в каміні! Немає кращого від каміна. Нехай же той Броніслав запалить…

      Він прочинив двері й гукнув:

      – Броніславе! Прошу запалити в каміні.

      Лакей, входячи, скоса поглянув на свого господаря, підняв із підлоги кинуте хутро, розпалив вогонь і вийшов. Вогонь швидко почав лизати сухі дрова. Професор нерухомо стояв біля вікна.

      – Ходи ж бо, сядьмо, побалакаймо. – Зигмунт потягнув його до фотеля перед каміном. – Отже, тепло – чудова річ. Ти як молодший від мене не можеш іще цього оцінити. Але на мої старі кості… Що ж це ти не в лікарні?

      – Так… Так сталося.

      – А я власне подзвонив, – натхненно продовжував голова, – дзвонив до лікарні. Хотів зайти, щоб отримати твою пораду. Мене починає турбувати ліва нога. Боюсь, що це ішіас…

      Професор мовчки слухав, тільки окремі слова долітали до його свідомості. Рівний і приємний голос Зигмунта зробив так, що думки почали концентруватися, поєднуватися, зв’язуватись у якусь майже реальну картину.

      Він здригнувся, коли двоюрідний брат змінив тон і спитав:

      – А де ж Беата?

      Обличчя професора змінилось, і він із зусиллям відповів:

      – Виїхала… Так… Виїхала… Виїхала… за кордон.

      – Сьогодні?

      – Сьогодні.

      – Це досить несподівано, видається мені? – ненароком зауважив Зигмунт.

      – Так… так. Я її послав… Розумієш… були певні справи й у зв’язку з тим…

      Він говорив дуже важко, страждання так чітко відбилося на його обличчі, що Зиґмунд поспішно найтеплішим тоном, як тільки міг, промовив:

      – Розумію. Нормально. Тільки бачиш, на сьогодні ви розіслали запрошення на вечір. Слід би було подзвонити до всіх і відкликати… Ти дозволиш мені цим зайнятися?..

      – Прошу…

      – Ну й прекрасно. Гадаю, що Міхалова має список запрошених. Візьму його в неї. А ти вчиниш найкраще, коли ляжеш спати, так?.. Не буду тобі більше морочити голову. Ну, до побачення…

      Простягнув руку, але професор цього не помітив. Зигмунт поплескав його по плечу, ще на хвилинку затримався у дверях і вийшов.

      Вільчур прокинувся, коли брязнула клямка. Побачив, що стискає у долоні лист Беати. Зім’яв його в маленьку кульку і вкинув у вогонь. Полум’я тут же оточило її, вона спалахнула червоним вогнем і перетворилася на попіл. Вже давно після неї не залишилось і сліду, вже давно дрова в каміні перетворилися на купку червоних жарин, коли він протер очі та підвівся. Поволі відсунув фотель, роззирнувся навколо.

      – Не можу, не можу тут витримати, – безмовно прошепотів і вибіг у передпокій.

      Броніслав зірвався з крісла.

      – Пан професор виходить?.. Осіннє чи тепліше пальто?

      – Однаково.

СКАЧАТЬ