Смок Беллю. Смок і Шорті. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як скеля, і міг спати на скелі. Живився я в’яленим м’ясом та ведмединою. Та й зараз фізично ти, рівняючи до мене, баба: важиш щось зі сто шістдесят п’ять фунтів. Я можу хоч зараз тебе побороти або збити з ніг кулаком.

      – Не можна зробитися силачем, спорожнивши склянку коктейлю, – з жалем пробурмотів Кіт. – Хіба ви не бачите, дядю, що часи змінилися? До того ж я не маю справжнього виховання. Моя люба, дурна мати…

      Джон Беллю сердито засовався.

      – Так ви самі назвали її … Була занадто добра до мене. Тримала мене у ваті й таке інше. Якби я ще юнаком зробив, як ви, кілька таких подорожей, що зміцнюють енергію та мужність… Мене дивує, чому ви ніколи не закликали мене? Ви брали Гела та Роббі із собою в мандрівки до Оіери та Мехіки.

      – Я гадав, що ти занадто Лорд Фаунтлеірой…

      – Ваша провина, дядю, і моєї любої та дур… матері. Як я можу тепер бути витривалим? Я був тільки дитиною. Що мені лишалося, як не гравюри, малюнки та вахляри? Хіба я винний, що я ніколи не працював?

      Старий подивився на свого небожа, не ховаючи відрази. У нього не ставало терпцю до цих теревень.

      – Добре. Я знов збираюся їхати в одну з таких подорожей, що, як ти кажеш, зміцнюють мужність. А що, як я запропоную тобі поїхати зі мною?

      – Трохи пізненько, мушу сказати. А куди ви їдете?

      – Гел та Роберт збираються до Клондайку. Я хочу провести їх через Протоку до Озер, а тоді повернутися…

      Він не докінчив, парубок стрибнув наперед та схопив його за руку.

      – Визволителю мій!

      Джон Беллю зараз же зробився обережним. Він не сподівався, що запросини буде прийнято.

      – Ти ще обміркуй собі цю справу, – сказав він.

      – Коли ви їдете?

      – Це буде важка подорож! Ти нам заважатимеш!

      – Та ні. Я працюватиму. Я навчився працювати з того часу, як потрапив до «Хвилі».

      – Кожний мусить узяти з собою запас харчів на цілий рік. Там буде така метушня, що індіяни-носії не упораються з усім. Гел і Роберт переноситимуть своє начиння самі. Отож я їду, щоб допомогти їм. Якщо ти поїдеш, то робитимеш те саме.

      – Випробуйте мене!

      – Ти не зможеш носити кладь, – була відповідь.

      – Коли ви їдете?

      – Завтра.

      – Тільки ви не робіть висновку, що це на мене вплинула ваша лекція про витривалість, – сказав Кіт на останок. – Мені хотілося вислизнути якось від цього О’Тари.

      – Хто це О’Тара? Японець?

      – Ні, він ірландець, погонич невільників і мій найліпший приятель. Видавець «Хвилі», власник та великий гнобитель. Усе, що він каже, виконується. Він навіть мертвого на ноги поставить.

      Цього вечора Кіт написав О’Тарі: «Це тільки відпустка на кілька тижнів. Вам доведеться спіймати якогось писаку замість мене. Шкода, товаришу, але моє здоров’я вимагає цього. Коли я повернуся, то мотатимуся вдвічі більше.»

II

      Кіт Беллю зійшов на берег у Дайї серед божевільної метушні збитого докупи люду, тисячного натовпу СКАЧАТЬ