Смок Беллю. Смок і Шорті. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Беллю походив зі старого, суворого та загартованого покоління, що об’їздило волами рідні рівнини ще в п’ятдесятих роках. І в ньому була ця сама витривалість та мужність, з дитинства ще зміцнена упокоренням нової країни.

      – Ти не живеш, як слід, Кристофере. Мені соромно за тебе.

      – Веселе життя, чи не так? – Кіт переривисто засміявся.

      Старий чоловік знизнув плечима.

      – Не печіть мене так очима, дядю. Я хотів би, щоб це було від веселого життя. Але це все відпадає. Я не маю часу.

      – Що ж тоді?

      – Праця над силу.

      Джон Беллю різко та неймовірно засміявся.

      – І чесна?

      Він знов засміявся.

      – Людина – це виріб свого оточення, – проголосив Кіт, показуючи на дядькову шклянку. – Ваша веселість рідка та гірка, як і ваше питво.

      – Праця над силу, – глузував той. – Ти за життя своє ніколи й цента не заробив.

      – Б’юсь об заклад, що заробив. Тільки я ніколи не отримував свого заробітку. Я заробляю п’ять сотень на тиждень саме тепер і працюю за чотирьох.

      – Малюнки, що ніхто не хоче купувати, чи може ще якась нікчемна робота такого ж ґатунку. Умієш ти плавати?

      – Так що, й умів.

      – А сидіти на коні?

      – І це доводилося!

      Джон Беллю з огидою чмихнув.

      – Я радий, що твій батько не дожив, щоб бачити тебе в усій славі твого занепаду, – сказав він. – Твій батько був, що не цаль, то справжній чоловік. Ти розумієш це? Чоловік, а не баба. Я гадаю, він вигнав би всі ці музичні та артистичні дурощі з тебе.

      – О, це дні виродження, – зітхнув Кіт.

      – Я міг би зрозуміти й терпіти ще, – люто наступав дядько, – якби тобі велося в цьому. Проте ти за життя своє ніколи й цента не заробив, ніколи не зробив хоч найменшої, чоловіка гідної роботи.

      – Гравюри, малюнки, вахляри, – додав Кіт, протестуючи.

      – Ти недолуга і ялозник. Які ти малюнки малював? Поганенькі акварелі та жахливі афіші! Їх ніколи не приймали на виставу навіть тут, у Сан-Франциско.

      – Ви забули. Тут є мій малюнок, у залі цього самого клубу.

      – Грубий кардан. Музика? Твоя дурна мати витрачала сотні на твоє навчання. Проте нічого путящого з тебе не вийшло. Ти ніколи навіть не заробив п’яти доларів, акомпануючи на концерті. Твої пісні? Безглузді дурниці, що їх ніколи не друкували, та й співають їх тільки поміж тої поганої богеми.

      – Я надрукував одного разу книжку. Ті сонети, пригадуєте? – лагідно зауважив Кіт.

      – Скільки це тобі коштувало?

      – Лише дві сотні.

      – Що ти ще зробив?

      – Я ставив п’єсу в літньому театрі.

      – Що ти отримав за неї?

      – Славу.

      – І ти умів плавати, і тобі доводилося їздити верхи! – Джон Беллю стукнув склянкою об стіл. – На що у світі ти здатний? Ти був добре розвинений фізично. Проте, СКАЧАТЬ