Середземноморське перехрестя. Андрій Харук

Чтение книги онлайн.

      Остання серія британських важких крейсерів стала прикладом пошуку шляхів зниження водотоннажності і, відповідно, здешевлення кораблів. Досягти цього можна було трьома способами: послабити бронювання, зменшити потужність силової установки або послабити озброєння. Два перших варіанти одразу відкинули, бо британські важкі крейсери й так не відзначались потужним бронюванням і великою швидкістю. Лишалось тільки послаблення озброєння – що й зробили на крейсерах типу «Йорк» (1930—1931 рр.). Замість восьми 203-мм гармат ці кораблі отримали шість, а замість восьми 102-мм зеніток – тільки чотири. Завдяки цьому стандартну водотоннажність вдалось зменшити з 10 000 до 8700 т.

      Нові легкі крейсери у Великобританії в перше повоєнне десятиліття не будувались – усі ресурси були зосереджені на спорудженні «вашингтонських» крейсерів. Першою сучасною серією легких крейсерів стали вісім кораблів типу «Ліндер» (з них три для Австралії; 1933—1936 рр.). Досить великі кораблі (7000 т) несли потужне озброєння (вісім 152-мм гармат, вісім 102-мм зеніток, 12 12,7-мм зенітних кулеметів, два чотиритрубних 533-мм торпедних апарати). Незважаючи на обмежене бронювання (яке захищало тільки сховища боєзапасу) і меншу порівняно з італійськими конкурентами швидкість (32,5 вузла), «Ліндери» вважались досить вдалими кораблями. У 1935—1937 рр. Королівський флот поповнили чотири крейсери типу «Арет’юза» (здешевлений варіант «Ліндера» стандартною водотоннажністю 5250 т з шістьма гарматами головного калібру замість восьми).

      Зрив угод про обмеження військово-морських озброєнь у 1930-х роках дозволив британському Адміралтейству забути про договірні обмеження, У 1936—1939 рр. склад Королівського флоту поповнили десять легких крейсерів типу «Таун» («Місто»). Перша серія цього типу (п’ять кораблів типу «Саутгемптон») мали стандартну водотоннажність 9100 т, друга серія («Глостер», «Ліверпуль» і «Манчестер») була на кількасот тонн важчою, а третя («Белфаст» і «Единбург») перевищила показник 10 000 т, раніше прийнятий як верхня межа для важких крейсерів. Британські «міста» мали потужне озброєння (12 152-мм гармат у чотирьох баштах) і непогану захищеність, яка поліпшувалась з кожною наступною серією.

      Британські легкі крейсери 1930-х років можна визнати взірцевими кораблями у своєму класі. Вони суттєво переважали італійські «однокласники», і навіть не без шансу на успіх могли вести бій з важкими крейсерами.

      Есмінець «Сікх» (типу «Трайбл»)

      Концепція використання есмінців у британському Королівському флоті упродовж міжвоєнного періоду зазнавала змін. У 1920-х роках ці кораблі орієнтувались на взаємодію з головними силами флоту (захист їх від ворожих атак) і здійснення масованих торпедних атак ворожих корабельних з’єднань. Згодом до цього додались завдання охорони комунікацій і супроводу конвоїв, протидії підводним човнам, а зі зростанням ролі авіації у війні на морі – забезпечення протиповітряної СКАЧАТЬ