Середземноморське перехрестя. Андрій Харук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Середземноморське перехрестя - Андрій Харук страница 14

СКАЧАТЬ мирі, нам потрібно взяти участь у війні». «Ми потребуємо, – заявив він у розмові з П. Бадольо, – кількох тисяч загиблих, щоб брати участь в мирній конференції як переможці».

      Якою ж мала бути війна у баченні італійського керівництва? Адмірал Анджело Ячіно згадував: «Стратегічна директива була короткою: оборона на суходолі й у повітрі на усіх кордонах, крім Ефіопії, на морі ж наступ до межі наших можливостей». Тобто, саме флот трактувався як головна наступальна сила, сухопутні війська й авіація мали лише забезпечувати його дії. Цілі були визначені просто й однозначно, але з реалізацією їх могли виникнути проблеми – італійський флот не мав жодної переваги над флотами противників (французьким та британським). Незважаючи на це, Італія неухильно йшла до війни. 7 червня усім італійським торговим суднам було наказано повернутись до власних портів, а якщо це було неможливо – якомога швидше йти у нейтральні порти. Рішення це було запізніле – 218 суден (загалом 1,2 млн. брт[2] – близько третини усього тоннажу італійського торговельного флоту) були інтерновані в нейтральних портах. Це означало втрату сотень суден, які були б зовсім не зайвими для постачання італійських військ у Північній Африці. Війна була для дуче шансом здобути для Італії гідне (у його баченні) місце у світі, побудувавши імперію на кшталт Римської. Однак ця гігантоманія не мала нічого спільного з реальними можливостями італійської держави. Якщо Франція на той час була вже фактично переможена, й Італія могла розраховувати на участь у її поділі, то Великобританія ще зберігала значний воєнний потенціал, особливо на морі.

      10 червня 1940 р. Італія вступила у війну. Відповідний акт оголосив сам Б. Муссоліні з балкона Палаццо Венеція в Римі, в присутності десятків тисяч італійців, які з ентузіазмом вітали цю подію. Ніхто тоді не сподівався, до яких наслідків це призведе. За висловом Філіппа Форо, знаного дослідника історії фашистської Італії, «оголошуючи війну Франції та Великобританії 10 червня 1940 р. Муссоліні сподівався досягти значних успіхів за невелику ціну. Розраховуючи вести війну паралельно з війною, яку вела Німеччина, він сподівався досягти стратегічної мети – перетворити Італію на велику державу в басейні Середземного моря». Сам Муссоліні у зверненні до італійців формулював мету так: «Беремось до зброї, щоб після розв’язання проблем наших сухопутних кордонів, розв’язати також проблеми наших кордонів на морі». Наскільки складним було це завдання, і як небагато спільного воно мало з реальністю, свідчить хоча б такий факт: станом на 1 липня 1940 р. запаси нафти в Італії становили 1,67 млн тонн. Цього мало б вистачити флотові на півтора року війни – але що робити далі, ніхто не знав. Незрозуміло було, якими шляхами поповнювати витрачені запаси, – просто Муссоліні не думав, що війна затягнеться. Ще однією потенційною проблемою, яку не усвідомлював дуче, було досить прохолодне ставлення до нього з боку офіцерів флоту. У середовищі останніх дуже сильними були монархічні настрої, а сам король Віктор Еммануїл ІІІ СКАЧАТЬ



<p>2</p>

брт – брутто-реєстрова тонна.