Довбуш. Гнат Хоткевич

Чтение книги онлайн.

      Олекса розглядається з цікавістю. Вдома не доводилося бачити, бо близько села полонин немає. Та ватаг не дав довго розглядатися.

      – Ано-ко! Вигів'єс, де дрива? Урубай трохи. Цес свої попалив, а на ннину най собі ватаг сам нарубає?

      Спузар усміхався, скалючи свої білі-білі зуби, які здавалися ще білішими на полі чорного обличчя.

      Олекса зрадів: нарешті він може помогти чимось реальним. Сокира аж свистіла в руках дужого, звинного хлопця. Гора нарубаного дерева росла. Вже б і досить, а Олекса все рубає. Йому хочеться, щоби ватаг здивувався, вийшовши, й сказав: «Ото, скільки ти нарубав! Я й не знав, що ти такий молодець…»

      Так не сказав ватаг. Він сказав:

      – Доста, доста. Се ти мені ту на два нни нарубав.

      Але в устах такої стриманої людини це була вже похвала. А потім тон – і Олекса розцвів в усмішці.

      – Ігім, мешси дивити, єк молоко глєджіют. Аби з тебе був цілий ватаг.

      XIX

      Увійшли до стаї. Ватаг дістав з полиці мішечок з бринзою й посипав її до путини[66] з молоком. Потім весь час обертав велику путину біля вогню, аби молоко було рівномірно літепле. Починався незримий процес.

      Під впливом тепла й мікробів «риндзи» на очах робиться диво дивне: молоко «ловитси». Поволі, але безперестанно виділяється сир, а те, що зостається, перестає бути молоком, а стає керлибою.

      Чимдалі все більше й більше виділяється сиру, аж нарешті ватаг, помітивши, що процес закінчився, перестає обертати путиною. Зоставляє її на деякий час у спокої, і сам відпочиває.

      Далі бере ботелев – такий дірявий кружок з ручкою, і бовтає ним у путині. Це робить процес інтенсивнішим, і сир виділяється вже цілковито. Але він плаває у масі – треба відлучити його від керлиби. Для того ватаг засукує рукави й починає надавлювати сир униз. Давить довго, виловлюючи найменші шматочки, аж поки весь сир не зіб'ється в одну масу.

      Бере цідило – шматочок полотна – вибирає туди сир і дає стікати. А керлибу з путини виливає у дзерівний котел, доливає туди малу коновку молока і вішає на кужбі над ватрою.

      – Се вна ту буде баїти, й з неї віваритси вурда.

      Вурда – це той же сир, але такий, що виділяється вже тільки під впливом тепла. Це гірший ґатунок. Вурду складає ватаг у друге цідило. Сироватка з-під вурди – це вже останній продукт. Називається жентиця. Її дуже люблять гуцули й п'ють замість води. П'ють самі, роздають прихожим людям додому, але її стільки, що решту віддають худобі – телятам, коровам, свиням, псам.

      – Ой нема такого вина на світі, щоби так поздоровило чоловіка, єк цеса жентичка, – каже ватаг. – Лиш не зараз, а та, що переварена й стоїть цалий рік. Вна стає квасна та й добра на серце й на черево. Я лиш таку п'ю. Хочеш?

      Із цідил окремо вибирається сир, а окремо вурда. Сири збиваються в круги й СКАЧАТЬ