Довбуш. Гнат Хоткевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й калатала, рев худоби – все це змішалося в один безперестанний гул.

      Маржина розходилася в призначені ватагом місця на пашу. Якийсь молодий пастух протестував:

      – Що ви мене женете третій раз ув одно місце? Там уже нічо нема паші. Єк буду пасти?

      Ватаг спокійно відповів:

      – Ти, хло', не пискуй дуже, а роби, що тобі велят. Пашя там є, то вже ти не бреши. А тобі не подобаєси, що там близько ніхто не пасе та й нема з ким тобі дзєвкати.

      Пастух відходить засоромлено із розкритими картами, а Олекса ще раз переконується, що ватаг дійсно все знає.

      Олекса не йде з пастухами. Він просить у ватага дозволу зостатися у стаї.

      – Може би, я що вам допоміг…

      Ватаг кидає ласкавим якимось поглядом на хлопця.

      – Що там твоєї допомоги. Хочеш придивитиси, єк то йдет у стаї, то так і кажи. Зоставайси, я не бороню.

      Таки направду цей ватаг усе знає. Бо дійсно Олекса зостається для того, аби ближче побачити життя стаї, бо як пастушити – він уже знає. Тим більше, що буде, мабуть, дощ: небо все у хмарах, навіть падає вже маленький «мачкатий» дощик.

      Але, на превелике здивування Олекси, ватаг, уважно поглянувши на небо, нараз каже:

      – Файна днинка нині має бути.

      Погляд Олекси виявив здивування. А ватаг:

      – Що? Гадаш, дощ? Меш тоді видіти.

      Рішуче цей ватаг знає навіть, що чоловік думає… Ватаг помовчав трохи.

      – У нас тут ріжного мож си надивити. Зрання світло, чисто, файно – а з полуднє йк ударит плова з громами. Єк піллє дощ… Вімочіт гет пастухів і худобу. А перед… у саму Петрівку крупа падала, а витак зима. Ає… Таки зима йшла.

      Вже виряджено всіх, Олекса з ватагом вертають до стаї.

      Вчора був вечір, до того Олекса чув себе занадто втомленим і не міг розглянутися по стаї, тепер із цікавістю приглядався, як то ставлять стаї у чорногірських полонинах.

      Оструб,[64] як і хатній, лиш вікон немає й стелі, а просто на острубі кізли, на них дах із драниць по обидва боки. І димаря нема, в одному й другому причілках діри для виходу диму – й годі. Двері одні. Ділиться стая на три частини. Перша назовні – це так зване піддашшя перед дверима. Воно без оструба, але зате має стелину – там сушаться звичайно будзи.[65] Далі більша частина стаї – житло пастухів. Але назву має не по людях, а по тому, що тут горить ватра: називається ватарник. Очаг – це ж святая святих древнього чоловіка. Він, очаг цей, міститься не зовсім посередині ватарника, а під середньою стіною. Вогонь горить тут невгасимо. Вдень його підтримує ватаг, а вночі спеціальний хлопець, якого так і називають спузар, бо він, маючи діло з вогнем, вічно вимазаний у спузі, а вмиватися не має коли. Він і зараз товчеться іще по стаї, ще не ліг – варить щось у котлі.

      А котел сей висить не так собі просто. Там ціле приладдя, яке дозволяє СКАЧАТЬ