Quo vadis. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ божественний Діоген із Аполлонії говорив, що сутністю предмета є повітря, і чим повітря тепліше, тим досконаліші утворюються істоти, а з найтеплішого повітря виникають душі мудреців. Позаяк щоосені настають холоди, то істинний мудрець мусить зігрівати душу вином… Бо також не можеш заперечити, пане, що глек хоча б слабкого вина з Капуї або Телесії[179] розносить тепло по всіх кістках тлінного людського тіла.

      – Хілоне Хілоніде, де твоя батьківщина?

      – На берегах Понту Евксинського[180]. Родом я із Месембрії.[181]

      – Ти великий, Хілоне!

      – І невизнаний! – додав меланхолійно мудрець.

      Одначе Вініцій почав знову виявляти нетерплячку. Перед лицем надії, яка зблиснула йому, хотів би, щоб Хілон одразу вирушив у похід, і вся розмова здалася йому тільки марною тратою часу, через що злився на Петронія.

      – Коли розпочнеш пошуки? – запитав, звертаючись до грека.

      – Уже розпочав, – відповів Хілон. – І коли я тут, коли відповідаю на твої чемні запитання, шукаю також. Май тільки довіру, шляхетний трибуне, і знай, що коли б ти згубив зав'язку від взуття, зумів би відшукати зав'язку або того, хто її на вулиці підняв.

      – Чи був уже використовуваним ти для таких послуг? – спитав Петроній.

      Грек підвів догори очі:

      – Занадто низько сьогодні цінують доброчесність і мудрість, бо навіть філософ змушений шукати інших засобів для існування.

      – Які ж вони в тебе?

      – Бачити все і пропонувати новини тим, хто хоче їх знати.

      – І тим, хто за них платить?

      – Ах, пане, мушу купити переписувача. Інакше моя мудрість помре разом зі мною.

      – Якщо не зібрав досі навіть на цілий плащ, заслуги твої не мусять бути значні.

      – Скромність перешкоджає мені ними вихвалятись. Але ж подумай, пане, що нема нині таких доброчинців, яких було чимало давніше і яких обсипати золотом за заслуги було так приємно, як проковтнути устрицю з Путеол. Не заслуги мої замалі, а замала вдячність людська. Часом же, коли втече цінний раб, хто його знайде, якщо не єдиний син мого батька? Коли на мурах з'являються написи проти божественної Поппеї, хто вказує винуватців? Хто викопає у книгаря вірш проти імператора? Хто донесе, про що говорять у домах сенаторів і вершників? Хто носить листи, що їх не хочуть довірити рабам, хто прислухається до новин при дверях цирулень, для кого немає таємниць винарів і пекарів, кому довіряють раби, хто вміє пронизати поглядом наскрізь кожний дім од атрію до саду? Хто знає всі вулиці, завулки, таємні місця, хто знає, про що говорять у термах, у цирку, на ринку, у школах ланістів[182], у ятках у торговців рабами і навіть у аренаріях[183]?..

      – Присягаюся всіма богами, досить, шляхетний мудрецю! – заволав Петроній. – Бо ми потонемо в твоїх заслугах, доброчесності, мудрості й красномовстві. Досить! Хотіли ми знати, хто ти, і знаємо.

      Але Вініцій радий був, бо подумав, що цей чоловік, як гончий пес, одного разу пущений на слід, не зупиниться, поки не знайде СКАЧАТЬ